Читати книгу - "Вибрані твори"

— Та не лайтесь. Ось друге — «На просту путь». Читати? Слухайте!

«Микита давно пожадливо хапав очима лискучі, пружисті литки Марусині. Бідна наймичка...»

— Досить! Не можу! Адже ясно: куркуль її незабаром і неодмінно в клуні зґвалтує, а вона з помсти та горя піде в комсомол або й у партію. Кращого не вигадають... Дивись-но кінець.

«Електричне сяйво з розчинених вікон клюбу кидало пасма сліпучого проміння на шлях, що вів у далеке місто. Тим шляхом ішла Маруся з Грицьком...»

— Ось бачиш — просто в партію... Горни інше.

— Це щось не сільське, мабуть, бо «Бруковані кроки».

— Ану, може, тут пощастить.

«Сизою мрякою звис над містом туман. По слизьких тротуарах одиноко лящали кроки запізнілих прохожих. Темною масою бовванів на розі великий казан. Там щось ворушилось...»

— Стоп! Знов безпритульні! Дивись на кінець.

— Ось кінець:

«Мотря швидким кроком вийшла з тяжкої заводської брами. Раптом її погляд упав на якусь незграбну масу. На розі стояв давно знайомий казан. Там гартувалась вона для нового життя. Зідхнула:

„Ні, моїй дитині на доведеться цього зазнати. Моя Галочка в школі...“»

— А може, вже й у вузі? Динамічний письменник, нівроку йому! Ні, пропаде «Планета», пропаде, як чотирнадцять пунктів Вільсона...

— Чекайте-бо. Ось щось Вільсонівське чи, пак, Петерсонівське. Переклад з англійської. З аркуш буде.

— О, дайош Европу! З цього б і почав, а то...

Редактор аж трохи підвівся, а секретар із задоволеною посмішкою почав:

«Мері били нестерпні дрижаки. Чому, справді, Ричард не спокусив її піти десь у теплий центр Лондону, в густі хащі Гай-парку? Тут, у цій вонючій гавані, так холодно. Густий туман бавовняною пеленою стелеться над скляною поверхнею Темзи й оповиває низькі будівлі на набережній. З розчинених вікон барів кліпають жовтаві вогники підсліпуватих ліхтарів. В їх одсвіті ледве видні високі реї океанських пароплавів.

Ах, Мері так мріяла побувати колись на цих дивовижних потворах! Вони з Ричардом ящіркою були колись прослизнули на „Атлантик“, та боцман вчасно помітив і завернув знов униз по драбчастому трапу. Але вона таки візьме своє! В її маленькому худому тільці, під подертим ганчір'ям, криється великий британський дух, її батько загинув десь у кольоніях, прокладаючи путь цивілізації. Він був відважний морець. Її мати — креолка-танцюристка. В далекій Гватемалі надибав її Мерій батько і привіз у туманний Альбіон. Не витримала гаряча південна натура креолки північної мряки й швидко згоріла в сухотах. Мері опинилась на тротуарі...»

Редактор цмокнув:

— О, відразу чути досвідчену руку! Трошки задовгий вступ, але вже є зав'язка, намічені типи героїв, читач чекає на їхню боротьбу за свої мрії. Це вам не наші азіатські Горпиніди та Микитіди. А головне — незнайоме тло захоплює! Молодець,