Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Двічі графиня та двічі генерал 📚 - Українською

Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

268
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Двічі графиня та двічі генерал" автора Сергій Шарик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 179
Перейти на сторінку:

— Як завжди, не вистачило кількох днів, графе, — розвів руками Мощенський. — Але в цілому ми готові. Принаймні, ночувати на вулиці не доведеться.

Було видно, що Адам дуже радий приїзду господаря. Чоловіки тепло привітали один одного, і Станіслав увійшов до палацу. Мощенський запропонував одразу ж оглянути кімнати першого поверху, де була величезна приймальня із суворими чорними з позолотою меблями, але Станіслав легко злетів на другий поверх по парадних мармурових сходах. Там на нього чекали тринадцять родових портретів Потоцьких. Поруч у кутах стояли стародавні хоругви з гербовими знаками, старовинна зброя і обладунки — гордість не одного покоління. Граф уважно все оглянув, а потім відійшов і радісно промовив:

— Ну ось, нарешті, всі Потоцькі знайшли своє постійне місце. Я так сподіваюся. І ще сподіваюся, що Тульчин назавжди залишиться родовим гніздом нашого роду. Заради цього я тут усе починав, і докладу всіх зусиль, щоб так і було.

— Ми можемо тільки припускати, Стасе, — тихо промовила Жозефіна, яка тільки-но під’їхала. — А як поведуться наші нащадки, одному Богу відомо.

— Ти, звичайно, маєш рацію. Але ми закладемо основу і створимо для них відповідні умови, а там нехай вирішують. Тут житиме історія роду Потоцьких, усі наші сімейні реліквії, а значить, і майбутнє сім’ї, — Станіслав зробив паузу і перевів розмову на іншу тему: — До речі, Адаме, а де наша багатостраждальна «Мадонна» Рафаеля?

— Там, де їй і належить бути, — усміхнувся Мощенський, — у великій залі.

Перш ніж пройти туди, Станіслав із Жозефіною вийшли на лоджію.

— Та тут танцювати можна! — вигукнула Жозефіна. — А поглянь, який краєвид відкривається звідси!

Справді, як на долоні було видно обидва флігелі палацу, велику площу з гірляндами троянд, а попереду — пряму, як стріла, тополину алею, що з’єднувала палац із костелом.

— Тополі помітно підросли за цей рік, — зазначив Потоцький. — Український клімат і земля припали їм до душі. Схоже, вони почуваються тут не гірше, ніж в Італії.

— Так само, як і каштанам у саду, — додав Мощенський. — Мені здається, що і тополі, і каштани звідси почнуть свій наступ по всій Україні.

У лівій частині головного корпусу були житлові кімнати, і Жозефіна насамперед вирішила оглянути дитячі. Пройти туди довелося через її спальню. Зайшовши у спальню, графиня від захвату заплескала в долоні. Річ утім, що Станіслав не знайомив її з подробицями оформлення спальні, більше того, сказав, що цим вони займуться після приїзду, і думка Жозефіни буде вирішальною. Одним словом, сюрприз вдався. Чільне місце у спальні графині займало величезне ложе на позолочених левових лапах, що потопали у м’якому персидському килимі. Оксамитовий темно-вишневий балдахін над ліжком підтримувала голова позолоченого грифона. Декоративне ліплення, різьблення на стінах і стелі перепліталися з гірляндами казкових квітів і золотих узорів. Жозефіна підійшла до ліжка і сіла на нього.

— Таке ложе багато до чого зобов’язує, Стасе, — вона пустотливо поглянула на чоловіка. — А якщо серйозно, то твій сюрприз справжній — тут все просто чудове!

Жозефіна почала уважно розглядати кімнату з усіма її дрібницями. Як і всяка нормальна жінка, вона подивилася в кожне із дзеркал, вдосталь розвішаних на стінах, помилувалася вазами з квітами (а там були й орхідеї, і троянди, і навіть проліски — Адам Мощенський постарався на славу), сіла за жіноче бюро, прикрашене чудовими годинниками і фігурками казкових персонажів, зазирнула у кожну шухлядку, кимось дбайливо наповнену, у величезну платтяну шафу, на той момент, на жаль, порожню, посмикала за дзвінок над ліжком для виклику камеристки. Як маленьку дівчинку, Жозефіну хвилювали всі дрібниці в спальні. Потім вона підійшла до Станіслава і, незважаючи на безліч людей у кімнаті, обвила його шию руками і ніжно поцілувала в губи.

— Дякую, любий. Ти як завжди на висоті! — в її очах блищали сльози щастя.

— Ну-ну, дорога, все так і має бути, адже ти не просто чиясь дружина, а дружина графа Потоцького, — Станіслав був явно задоволений створеним ефектом. — Я дуже радий, що тобі сподобалося.

— Ну що ж, графе Потоцький, тоді ведіть мене до своєї спальні. Уявляю, якою вона має бути, — вже усміхалася Жозефіна.

— Ходімо, — загадково мовив Станіслав.

Одна з дверей спальні графині вела в маленьку кімнату її камеристки, інша з’єднувала зі спальнею графа. На відміну від її спальні, кімната чоловіка була невелика за розмірами. Можна навіть сказати, дуже маленька.

— Це те, що мені потрібно, — засміявся Станіслав.

— Взагалі-то тут навіть мило, — знизала плечима Жозефіна. — А цей стіл я впізнаю.

— Я наказав привезти свій стіл із Кристинополя, і не тільки стіл.

— Так, чоловіки завжди залишаються дітьми.

— Ходімо далі, люба.

Поруч зі спальнею Станіслава розташувалися його робочий кабінет і бібліотека. І хоча це була лише частина бібліотеки Потоцьких (більшість розмістилася в декількох залах палацу на величезних стелажах до стелі, у книжкових шафах), кількість книжок у позолочених палітурках вражала уяву. Посередині графського кабінету стояв масивний робочий стіл темного дерева на вигнутих різьблених ніжках із кришталевим чорнильним прибором, а напроти книжкових шаф у столах-вітринах — гордість Станіслава, його колекція монет і медалей різних країн та епох.

— Ми розмістили тут усе на свій розсуд, — тихо мовив Мощенський. — А ви як господар потім усе переставите, як вам заманеться.

— О так, Адаме, тут роботи не на один місяць, — задоволено потер руки Потоцький.

— Звичайно, — заздрісно промовила Жозефіна, сівши у крісло перед каміном із рожевого мармуру. — У тебе немає такої шикарної спальні, як у мене, зате який чудовий кабінет. А де я малюватиму?

— У тебе є будуар, — пожартував граф. — Зрештою, влітку можна і на свіжому повітрі.

Станіслав уважно поглянув на дружину. Та скривила губки і зробила ображене обличчя.

— Невже ти могла подумати, що я забув про тебе?

Граф узяв Жозефіну під руку, і вони, пройшовши обидві спальні, опинилися у великій кімнаті.

— Це твій «мальовничий» кабінет, дорога.

У кімнаті вже стояло кілька мольбертів, у шафах — книжки з мистецтва, під

1 ... 72 73 74 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі графиня та двічі генерал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двічі графиня та двічі генерал"