Читати книгу - "Реальна загроза"

— Гм-м… Для такого дорогого судна потрібен дуже надійний екіпаж.

— Безперечно. Максимович обіцяв постаратися, а лейтенат Вінтерс з підлеглими допоможуть йому в додатковій перевірці кандидатів.

Оскільки питання було вичерпано, я підвівся, щоб піти й більше не заважати міністрові працювати, аж тут мене осяяла одна ідея.

— Ви ж даєте кораблям тимчасові імена? — запитав я.

— Певна річ, — відповів міністр. — Як же кораблю летіти безіменним. У нас цим займається лейтенант Прайс — у неї багата уява. А ви маєте пропозиції щодо авіаносця?

Я посміхнувся:

— Назвіть його „Мрія ідіота“. Б’юсь об заклад, Прайс це сподобається.

Повертаючись до себе, я думав про те, що варто, мабуть, призначити Кортні Прайс третім пілотом на авіаносець. Враховуючи клас судна, це буде для неї неабияким підвищенням. А заодно я владнаю і свою особисту проблему…

Проте, забігаючи наперед, скажу, що цей задум так і залишився нереалізованим.

Офіційна ютландська делеґація прибула на Землю ще на третій день нашого перебування на Вавілоні. Відтоді щодень у ЗМІ стало з’являтися дедалі більше інформації як про сам Ютланд, так і про перебіг секретних перемовин з представниками уряду Конфедерації. Складалося таке враження, що мало не всі земні чиновники перебувають на утриманні в тих або інших новинних аґенцій, з якими вони уклали довгострокові тарифні угоди про продаж державних таємниць — здебільшого чужих, бо за розголошення своїх можна потрапити до буцегарні.

Нарешті вдарив довгоочікуваний грім — виявився зв’язок Ютланда з ендокринолом і спливло ім’я мого батька. Майже одночасно з цим надійшла звістка з Октавії про масові арешти офіцерів Військово-Космічних Сил, Планетарної Армії та Астроекспедиції. Слідство за справою чотирьох зниклих адміралів призвело до викриття змови із захоплення державної влади, що роками визрівала в надрах Ериданських Збройних Сил. Не залишилося в секреті й те, що підготовка заколоту фінансувалася горезвісним адміралом Бруно Шнайдером, котрий, як виявилося, не загинув під час попереднього путчу, а досі живий і переховується від ериданського правосуддя на Ютланді — причому не як пересічний її мешканець, а як верховний правитель планети.

Ця новина збурила всю Октавію. Більшість моїх співвітчизників (дедалі частіше я ловив себе на тому, що думаю про них як про колишніх співвітчизників) спримали мого батька однозначно неґативно, вважаючи його мало не демонічною постаттю в новітній історії планети. Дехто ставився до нього байдуже, і лише незначна частина захоплювалися ним — але то були палкі та пристрасні шанувальники, ладні відстоювати честь свого кумира будь-якими можливими засобами. Звістка, що адмірал Шнайдер живий, викликала хвилю демонстрацій як його супротивників, так і прихильників, і поліції довелося докласти значних зусиль, щоб запобігти масовим зіткненням поміж ними. Основними об’єктами акцій протесту як правих, так і лівих були будівлі Ґенштабу, Міністерства юстиції та Верховного Суду. Перші вимагали негайного звільнення всіх заарештованих, а другі наполягали на їх найсуворішому покаранні — не лише як заколотників, а також і як зрадників, що вступили в злочинну змову з іноземною державою.

— Це все спільники Ґарсії, щоб їх покорчило! — прокоментувала події на Октавії Елі. — Коли ласий шматок вислизнув з їхніх рук, вони вирішили здати своїх товаришів. Без адміралів, без підтримки твого батька змова згасла б сама по собі, а так…

— Не втішай мене, — урвав я її. — Однаково в усьому винен батько. Він готував заколот, плекав його, підживлював ендокриноловими грошима. Якби він не втручався в справи Октавії, нічого цього не було б. А тепер кільком тисячам людей зіпсовано все життя. Якщо не в’язниця, то щонайменше кінець їхньої кар’єри.

— Це точно, — погодилася зі мною Елі. — І боюся, що „кільком тисячам“ — сильне применшення. Судячи з повідомлень, уряд дуже наляканий. Він напевно влаштує ґрунтовну чистку в усіх Збройних Силах — можливо, ще радикальнішу, ніж минулого разу. Полетять і невинні голови — тих, хто не брав участі в змові, але підтримував близькі стосунки зі змовниками. А з Астроекспедиції потурять усіх „шнайдерівців“ без розбору — і теперішніх, і колишніх…

Журналісти на Вавілоні, хоч і поступалися в пронозливості своїм земним колеґам, теж були не в тім’я биті. Вони миттю співставили факти і здогадалися, що я син адмірала Шнайдера. На щастя, я був огороджений від їхньої настирливої уваги неприступними стінами банку „Аркадія“, а спроби зв’язатися зі мною по відеофону були марні, оскільки всі виклики з-поза меж банку спочатку надходили до відділу лейтенанта Вінтерса, де цілодобово чергували його підлеглі.

Ериданські ЗМІ, які з певним запізненням довідалися про нашу діяльність на Вавілоні, потім швидко зорієнтувалися і без проблем ототожнили капітана Шнайдера зі зниклим безвісти пілотом Александром Вільчинським. Вони змусили уряд визнати, що я справді є сином Бруно Шнайдера, і в результаті дійшли висновку (на позір логічного, але насправді хибного), що ми з Павловим організували викрадення дослідницького фреґата „Маріана“. Ще безглуздіше припущення вони зробили з приводу наших військових закупівель і вербування найманців, вирішивши зопалу, що Ютланд планує аґресію проти Октавії. Та вже в матеріалах, що прибули з наступним авізо, ериданські журналісти трохи вгамували свій викривальний запал, бо не могли іґнорувати того факту, що ютландська делеґація саме проводить з Землею перемовини про оборонний союз.

А далі, з шестигодинним інтервалом, тобто з кожним новим авізо, на адресу банку, але з моїм ім’ям як одержувача, стали надходити тисячі листів від пересічних ериданців. Здебільшого вони були лайливими — їхні автори проклинали мого батька, а заразом і мене, дехто навіть погрожував мені розправою. Я волів би взагалі не читати