Читати книгу - "Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен"

- І твої? Не повіриш, але мої батьки й Дейва теж їдуть через тиждень.

- Це напевно якась американська прикмета залишати своїх дітей самих на різдвяні та новорічні свята.

- І не говори, - закотила очі я, але вмить до мене прийшла божевільна ідея, яку я озвучила подрузі: - Лі, а якщо і твої, і мої батьки їдуть, то може переїдеш до мене на цей місяць? Буде весело.

- Овва, Ані, я тебе обожнюю! Це чудова ідея, - викрикнула радісно Лія.

- Тоді обговоримо детальніше її пізніше, я вже прийшла додому, - сказала я, відчинивши вхідні двері.

Схоже вдома нікого немає.

- Добре, люба, бувай.

Я поставила телефон і ключі на тумбочку, повільно знімаючи взуття і пальто. Я пройшла у вітальню. Як я і думала - вдома нікого не було, тому я вирішила піднятися у свою кімнату і вивчити всі теми, поки ніхто не може мене відволікати. Завтра залік з вищої математики.

Я вже казала, що ненавиджу цей предмет? Мабуть, безліч разів, але продовжу це повторювати й надалі.

Цілу годину я сиділа і вчила формули, поки не почула, як у будинок хтось зайшов. Я спустилась на низ і побачила маму та Емілі.

Я ввічливо привіталась з ними й тоді мама попросила у мене допомоги у приготуванні вечері. Звісно ж я погодилась. Ми всі троє провели час до вечора на кухні. Це було весело і ми встигли приготували багато страв. Приблизно о восьмій вечора приїхали наші чоловіки, і ми сіли вечеряти. За столом тато повідомив, що купив квитки на літак на двадцять шосте грудня.

Одразу після Різдва...

Мені стало трохи сумно, але Дейв підбадьорив мене своїм поглядом. Потім містер і місис Паркер нарешті самі розповіли про те, що успішно підписали документи на будинок і після їхньої відпустки, вони туди переїдуть. Після вечері ми ще трохи посиділи у вітальні, говорячи на різні теми. Коли на годиннику підбігла одинадцята година, всі розійшлися по кімнатах. Коли я підійшла до кімнати, мене там чекав Дейв.

- Чому ти тут стоїш? - запитала незрозуміло я.

- Хотів побажати солодких снів, - сказав турботливо Дейв.

На це, у мене вирвалося наступне запитання:

- М-м-м, і це все? 

Хлопець ігриво усміхнувся, вигинаючи брову:

- А що ще? У тебе є якісь пропозиції?

- Та так... Нічого, - закусила губу я, натякаючи.

- Брешеш, - прошепотів він, нахиляючись ближче.

- Ага...

Я не знаю, що на мене найшло і я легенько поцілувала його. Можливо це було замість слів, які я мала сказати йому ще вчора. Дейв мені відповів, намагаючись поглибити поцілунок, але я, хитра, відійшла назад. Він тільки здивовано подивився на мене.

- Ти ж хотів побажати солодких снів. Ну так бажай, - відповіла спокійно я, ніби й нічого не сталося.

У нього був такий смішний вираз обличчя, що я ледве стримувалась, щоби не розсміятися голосніше, але він взяв себе у руки й, підійшовши до мене, сказав:

- На добраніч, мила.

- На добраніч. Мрій про мене, - сказала я, підморгнувши, і зайшла до кімнати, залишаючи спантеличеного хлопця одного.

Ох, Дейв Паркер, як же нахабно ти перетягуєш мене на свою сторону.

Але, чорт візьми, мені це подобається.