Читати книгу - "Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен"

Декілька тижнів по тому

Сьогодні в Америці переддень Різдва.

Дочекатися не можу вечора! Святковий настрій присутній, подарунки всім давно куплені, вечеря у процесі...

Якраз цілий день я, мама та Емілі присвятили приготування святковим стравам. Це виснажливо, але й доволі захопливо. Ми можемо провести більше часу разом перед тим, як вони всі поїдуть. Повірити не можу, що цілий місяць не буду бачити мами й тата. Навіть не пам'ятаю такого часу, щоби я залишалася самою так надовго.

Тепер трохи про те, що сталося за ці три тижні у моєму... ну і не тільки моєму житті:

По-перше, я успішно склала всі заліки, екзамени у коледжі, і у нас нарешті розпочалися два тижні канікул. Довгоочікувана свобода!

По-друге, більш шоковане, Лія почала зустрічатися з Майклом. Чесно, я була проти цього, і не раз намагалася переконати подругу, що це погана ідея. Вперше у житті! Він поводиться підозріло добре до неї. І занадто швидко у них все розвивається… Лія, звісно ж, мене не послухала. Ну й ок. Це її життя і її правила. 

Тепер вам напевно цікаво, як поживає Дейв... Хлопець весь цей час успішно допомагав нашим батькам по роботі, і тепер, поки тато буде у відпустці, саме Дейва призначили на посаду головного директора. Він сам буде керувати системою одного з основних банків Америки. Круто, правда? Дейв спершу переживав щодо такого неочікуваного рішення, але мій батько його підтримав. Як і я: вселила у нього віру у те, що він впорається. 

І, мабуть, найголовніша новина: ми з Дейвом вирішили спробувати - ми зустрічаємося. Е-е-е, ну як зустрічаємося… Ми хочемо спробувати вийти на новий рівень стосунків і побачити, що з цього вийде... Чи взагалі щось вийде? Бо ні я, ні Дейв раніше не були у довгих серйозних стосунках, і це трохи складно... Але ми готові вчитися. Разом. І, до речі, я нікому ще не говорила про наше рішення, навіть Лії, якій довіряю на 99,9%.

Але все одно треба визнати, що спір я програла, а Лія виграла мої двісті баксів…

Зараз ми накриваємо вишуканий стіл і розкладаємо на нього наші страви. Ми постаралися - все виглядає дуже апетитно. Чоловіки тим часом розпалюють вогонь у каміні, а Дейв прикрашає ялинку у залі. Розклавши на стіл, я прийшла йому допомагати. Це було весело. Ми дуріли, як малі діти. Дейв сам обмотав мене гірляндами і я світилась яскравіше ялинки. Звільнившись від дротиків на собі, я закидала його іграшками. Ну, щоб знав, що я теж можу дати відсіч.

Ялинка була майже прикрашена. Не вистачало лише маленької деталі: зірочки на верхівці. Тримаючи її у руках, я стала біля ялинки, дивлячись на саму верхівку, яка майже торкалася стелі. Занадто високо, без драбини ніяк. Тільки-но я рушила за нею, Дейв раптово посадив мене на свої плечі й підняв так високо, що я легко дістала до вершини. Я ледь не впала. Двічі. Але зірочку таки прикріпила. 

Настав вечір. Коли все було приготовано, ми пішли готуватися до вечері. Я вирішила вдягнути свою новеньку сукню, яку купила спеціально для різдвяної вечері. Ніжного-молочного кольору тканина ледь досягала коліна. У сукні відкрита спина, а внизу, де тканина знову зшита, видніється акуратний бантик. Я заколола шпилькою своє довге волосся, випускаючи декілька прядок наперед, і зробила макіяж з акцентом на очі. Відійшовши від дзеркала трохи далі, я оцінила себе у повний ріст. Те, що треба. Мої пальці торкнулися спідниці сукні, щоби розгладити її, і у цей момент я почула стук у двері. 

- Ані, тебе як завжди всі чекають! - сказав нервово Дейв, заходячи у кімнату.

Його погляд зачепився за мою сукню.

- Я вже виходжу, секунду. 

Я акуратно поправила свою сукню, дивлячись у дзеркало. Думала, що Дейв зараз вийде, але помітила, що він навпаки зачиняє двері і крокує до мене. Обійнявши мене ззаду за талію, він подивився у дзеркало разом зі мною і тихо мовив мені на вушко, доторкаючись чутливої шкіри:

- Я ж казав, що ти подібна богині.

Відчула, як його язик легенько ковзнув нижче, до шиї. Я напружилася.

- З чого б це? - на видиху запитала я.

Так важко тримати себе у руках, коли він робить зі мною таке... Тільки-но я сфокусувалася на його губах на моїй шкірі, хлопець легенько вкусив мене і віддалився. Я ледь не захникала від браку близькості, але стрималася. 

Ще не час.

- Тільки подивися на себе. Ти прекрасна.

- Ти теж, - відповіла тихо я, повільно оцінюючи його.

Дейв був вдягнений у чорний костюм з білою сорочкою. Йому такий образ дуже пасує. Він усміхнувся кутиками губ і додав:

- Ми взагалі пара хоч куди. Містер і місис Сміт нервово дивляться на нас зі сторони.

- Ну й порівняння. У нас навіть не одне прізвище на двох, як у них, - сказала я, перш ніж подумати, і завмерла, розуміючи до чого привела розмову.

Пальці, які ніжно гладили мене по відкритій спині теж перестали рухатися. Я нарешті обернулася до хлопця обличчям і хотіла промовити щось у свій захист, але Дейв запитав першим:

- Ти думала про це?

Його минула ігривість пропала, тепер він зі всією серйозністю дивився на мене, поклавши руки у кишені брюк.