Читати книгу - "Пір'їнка, Міа Натан"

   Я, як міг, опирався тій омані, що так несподівано для мене захопила мої думки, душу та тіло. Так, моє тіло недвозначно давало зрозуміти, чого саме воно прагне. Варто було лише  опинитися поруч з нею.    

    Хай тобі грець! 

   Одним словом, я сказав Дарині, що наразі не можу прийняти її пропозицію. Вона запитала чому, але коли я ухилився від прямої відповіді наполягати не стала. Лише запитала:

    — У тебе все добре?

Ні, геть не все добре! Здається, я вплутався в халепу, з якої поки не бачу виходу. Але Дарі це знати ні до чого, тож просто кажу:

    — Так, все нормально. Не хвилюйся!

Якби ще самому заспокоїтись. Знаю декілька перевірених способів: тренування до сьомого поту, тир, медитація. Все, аби не думати про неї. Про те, що вона зараз робить, як проходять її дні без мене. Хто зараз біля неї? Чи часто кохається з чоловіком? Чи думає про мене? Чорт його забирай, як же я так…встряг!

   Якось вирішив поїхати постріляти в тир. Там зустрів Дімку Кана. (Краще б не зустрічав.) Звісно, не міг не поцікавитися:

   — То що там у вас новенького?

  — Та таке. Шеф розширює штат. Тож маємо парочку новеньких. До речі, непогані хлопці. А-а, до речі, щось мені підказує, що стосовно Андрієвої Іринки ти можеш видихнути. У неї нова забавка. Один з новеньких. Буквально пожирає його очима, як тебе колись. От ризикова баба! З таким чоловіком й так…  пялитись на мужиків!

  Я не відразу знаходжу, що сказати, так несподівано це звучить. Тож просто розвертаюсь до мішені.

   — Дай мені хвилинку, я відстріляюсь й поговоримо.

   Я сподівався, що він не помітить моє збентеження. Але його рука важко падає мені на плече.

   — Ти що, братику, засмутився? Я гадав, ця новина порадує тебе. Нарешті, вона від тебе відчепиться. Чи ти…

   Мене дико дратує ця розмова. Те, як Кан про неї говорить доводить мене до сказу.

   — Що я? — різко повертаюся до Кана й скидаю його руку зі свого плеча. — Про що ти взагалі! До чого тут Ірина! — несподівано для самого себе штовхаю Кана в груди. — Я геть не розумію, навіщо ти мені все це говориш? Хіба я питав тебе про неї? Га? 

    Кан геть розгублено дивиться на мене й відповідає:

   — Чого ти казишся? Я нічого такого не сказав! Й вже точно не збирався тебе образити чи щось таке. 

    Кан пильно глянув на мене та сказав з підозрою у голосі:

   — Братику, а ти часом не втюхався в неї?

   — Іди к бісу! — роздратовано кидаю йому. 

   Але Кан не бажає замовкати.

   — Ти чого? Вона не з тих, з ким варто звʼязуватись. І не тільки через її чоловіка. Ти мені вибач, але вона геть… легковажна, щоб не сказати інакше. Вона майже кожному з хлопців бісики пускала. Мені, Назару, навіть покійному Юрчику, а він глибоко одружений чоловік. Був, царство йому небесне.

    — Досить! — хапаю Кана за грудки я. — Що за дурню ти несеш? Ти що, баба, щоб плітки розпускати?

   Кан теж розпалюється, скидає мою руку й розгнівано кидає мені в обличчя:

   — Плітки кажеш? Чого тільки варті дикі танці-зажиманці зі стриптизером та як вона лізла до тебе цілуватися! Скажеш, не було цього? Та й Андрій явно не просто так до неї прикладався. Ти сам мені казав!

    — Знав би, що ти гірше базарної баби, ніколи б нічого не розказав! Тріпло!

   Кан несподівано кинувся на мене з кулаками. Й це було на краще, бо все у мене всередині кипіло й шукало виходу. Бійка за таких справ перше діло, щоб трохи втихомирити нерви.

    Як же мене вибісив Кан! Після цієї розмови я був геть збитий з пантелику. Не подумайте, що я повірив йому, але…   

      У свій перший робочий день після відпустки я їхав у маєток геть не спокійним. Я починав працювати з самого ранку. Напередодні зателефонував Анатолійович, наш начальник охорони, й сказав, що о шостій за мною заїде Назар й нам потрібно буде перевірити одну точку, де вранці у шефа важлива зустріч. Ми так і зробили. Все ретельно підготувавши до візиту Андрія, ми приїхали за ним у маєток.

    Коли я заїхав у двір, перше, що зробив, це поглянув на вікно її спальні. Моє серце шалено забилося. Вона стояла біля вікна й звично розглядала, що відбувається внизу. А там зібралися декілька хлопців з охорони. Один з них був новеньким. Раніше я ніколи не бачив цього високого міцного блондина. Було важко точно прослідкувати її погляд, але мені чомусь здалося, що вона дивиться саме на нього. Стало боляче.

   Ми з Назаром стояли трохи осторонь за високим фургоном лінійної охорони, тож нас вона не бачила. Просто стояла й розглядала блондинчика. Потім за її спиною зʼявився Андрій. Він звичним рухом обхопив її за талію й поцілував у шию. Вона посміхнулася й повернулася до нього. Він поцілував її в губи швидким поцілунком, а вже через декілька хвилин вийшов на подвірʼя зі своєю особистою охороною. Ми розмістилися по автівках та рушили.

    Гадаю, не варто розповідати, як я почувався весь день. Я думав про одне: мені конче треба з нею поговорити.