Читати книгу - "Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін"

про червінці і висміяла Євку, що надає їм такої ваги. На життя як таке їх замало, а щоб нареченого спокусити — зовсім сміх. Не кажучи про чорний день. Євка образилася за батьків. Вони зберегли все, що могли, і докори Лаєвської в їхній бік — жахливі. Лаєвська сказала: «Я не до того. Самі по собі ці червінці — пшик. Тим більш золото треба ще продати. А кому продаси? Спробуй. Пошкодуєш, що зв’язалася. Але якби ти мені їх продала, я б купила. Ти мені — червінці. Я тобі — нареченого. Гарна ціна? Якщо віриш. Ти у Файди спитай — чи можна Поліні вірити. Він тобі відповість. Я тиснути не буду. Надумаєш — даси знати. Хоч і Файді. Я до нього навідуюся, від нього до тебе заскочу».

Файда й справді охарактеризував Лаєвську як чесну жінку без обману. Єва через самолюбство не сказала, що хоче зробити не продаж, а обмін: золото — на нареченого. Не сказала, але вирішила — і так зрозуміло. Таким чином червінці опинилися у Лаєвської.

З Лаєвською після передачі їй грошей Євка не зустрічалася. Писала листи з питанням про нареченого, але відповіді не отримувала. Коли Файду кишнули вниз з керівного місця з Козельця, і він оселився в Острі, Євка якось закинула йому вудку. Але Мирон суворо відчитав її, щоб вона його в свої справи не вмішувала. Незважаючи на Суньку в минулому. Євка подумки попрощалася з червінцями.

Хата її не продавалася й не продавалася. Час з жіночого боку збігав. Що не входило в Євчині далекосяжні плани. І ось якось за два місяці до смерті Лільки в Острі з’явилася Лаєвська. Швиденько йшла під ручку з якимось міліціонером. Капітаном. Тоді сутеніло рано, Євка збоку їх побачила, але сама їм на очі не полізла, оскільки була у фуфайці і взагалі розхристана після роботи.

Євка подумала, що Поліна має намір улаштувати оглядини. Міліціонер не молодий, але ж Євці також не вісімнадцять. Якраз. Солідний. Він їй одразу навіть у темряві сподобався, і вона сподівалася, що Лаєвська прийде з ним до неї зранку.

Євка з ранку причепурилась і виглядала у віконце Поліну з міліціонерським нареченим. Але ні. Ніхто не з’явився.

Євка скипіла. Сама поїхала до Чернігова і зажадала, щоб Лаєвська повернула їй золоті гроші.

Та відмовилася, і запевнила Євку, що робота триває і наречений знайдеться. До того ж червінців тепер у Лаєвської немає. Якщо Євка хоче дізнатися їхню подальшу долю — нехай йде до сестри. Хоч Лаєвська висловила недовіру щодо того, що Євці це невідомо. Але щоб Євочка навмисне робила вигляд і вдруге вимагала гроші, якими сама вже й розпорядилася, про таке Поліна і думати не хоче. То справи сімейні.

Запитала Євка, не наречений був з Поліною в Острі, міліціонер. Може, Євка йому не сподобалася і Поліна її не хоче засмучувати? Поліна відповіла, що то не Євчин наречений, а Лільчин залицяльник. Поліна з ним приїжджала в гості до Файди. Євка захотіла уточнити, це той залицяльник, що й раніше, чи новий. Лаєвська туманно висловилася, що в Лільчиних залицяльниках заплутаєшся.

Євка була розлючена, а ще й таке чути — неприємно.

Рушила просто до Лільки.

Прочинену через намерзлий сніг хвіртку Євка проминула безперешкодно, постукала у двері.

Їй відчинив той самий міліціонер. Ледве глянув у її бік, і кинувся натягати шинель, після шинелі — чоботи. Не по-людськи.

Так, у підлогу голосом, і каже: «Лілько, мені бігти треба. Ніхто не приходив. Тепер сама чекай». Євка бовкнула: «Я не Лілька». Міліціонер підвів голову і охнув: «Купився!» — «Я сестра. Єва. Ви, якщо треба, йдіть у своїх справах, я Лілечку почекаю. Ви її наречений?» — «Який ще наречений? Дурепа. Скажете Лілі, щоб негайно зателефонувала мені на роботу, коли прийде. У неї зміна давно закінчилася. Вештається десь». І вискочив з хати.

Єва чесно чекала Лілю. Речі не ворушила.

Ліля прийшла за годину. Побачила Євку. Розсердилася. Сказала: «Ну чого ти від мене хочеш? Уважай, що в тебе сестри немає. Тобі краще в кінцевому результаті буде. Кручусь, кручусь, а все дарма».

І так розридалася, як Євка і не уявляла, що людина у мирний час може. Звичайно, вона тут же внутрішньо проявила жаль, що своєю брехнею довела сестру. Але вигляд Лільки, її гарне пальто з чорнобурки, боти на підборах, червона помада — заспокоїли Євку, що все зроблено правильно. Нехай подумає про свою поведінку.

Тут Євка збагнула, що прийшла заради справедливості, заради грошей. Навіщо Лілька у Лаєвської взяла червінці! Нехай або віддає все, або зараз же чесно вони поділять. Щоб поставити кінець.

Євка запитала голосно: «Лілько, де червінці? Ти сама від них відмовилася. І сама у Лаєвської їх забрала. Нібито причому від мого імені і за дорученням. Як тобі не соромно! Якщо це правда, звичайно». Лілька зробила перерву в риданні і замахала руками в обличчя рідній сестрі: «Йди, йди, Євочка! Така вже мить у мене була. Я віддам».

Євка усвідомила перемогу і пішла. А перед цим скромно попрощалася. Ніяких термінів повернення вона сестрі не ставила. А через два місяці її вбили.

Єва дала собі перепочинок. На стіл вона вже не дивилася. Більше в підлогу. Бубоніла-бубоніла, і перестала.

Я приніс їй води.

Зрозуміло, Лаєвська приїжджала в Остер з Євсеєм. І принаймні тепер зрозуміло, що вони були в Острі разом не раз. І до смерті Лільки були, і після, коли капшук привезли. І в хаті Лільки був Євсей. І що саме вони, виходить, робили втрьох — Лілька, Лаєвська і Євсей.

А Євка-дурепа їм карти трохи сплутала.

Але оскільки вона стверджує, що до Лаєвської щодо повернення своїх червінців раніше початку-середини березня 1952 року не зверталася, а Поліна з Євсеєм капшук привезли саме в цей час Файді, як же Євка могла дізнатися, що в капшуку лежить і скільки? Що там її і не її?

— Єво, а виходить, ти мені не всю правду кажеш. Звідки ти знаєш, що в капшуку? Лаєвська тобі сказала переконливо, що червінчики кудись запроторила на свій розсуд, а ти бачиш капшук і заявляєш, що тут твоє. Ну?