Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ключі Марії 📚 - Українською

Читати книгу - "Ключі Марії"

264
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ключі Марії" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 114
Перейти на сторінку:
човні. Від екрана повіяло південним теплом. На душі стало спокійніше.

— Ось де можна сховатися від усього зайвого, — позаздрив Бісмарк старому археологу. — Він зміг! А що якби і я зміг? Тільки за які гроші? За які гроші туди і за які гроші там?

«Екранне тепло» від оцифрованої фотографії зникло. Думки поверталися до реальності. А вона не тішила. Кількість загадок збільшувалася з кожним днем, і відповідно розмір зрозумілого йому світу зменшувався. Тепер цей розмір можна було підрахувати в квадратних метрах, яких при цьому виявилося б менше, ніж у його помешканні. Бо одна симпатична загадка лежала зараз у хворобливому стані на його канапі і при цьому не викликала повної довіри.

— Ну гаразд, — рішуче видихнув Олег, вирішивши спрямувати думки в продуктивніше русло. — Подивимося краще на молодих археологів. Яким далеко ще до Греції і до старості.

Він вивів на екран чорно-біле групове фото з розкопок біля Софійського собору. Збільшив обличчя. Вдивляючись у кожне з них, підставляв прізвище, намагався прочитати в їхніх очах характер і думки. Вони стояли, жартівливо тримаючи в руках лопати лезами вгору. Саме ці лопати робили фото потішним, але обличчя археологів не відповідали комічній фото постановці. Обличчя вирізнялися серйозністю. А може, в цьому і був сенс фото — з поважним виразом обличчя робити очевидні дурниці? Польський, Красницький, Ревенко, Клейнод та Ігор Вавріков з органів. Він тримав лопату мовби неохоче, наче його змусили стати в таку позу всупереч його бажанню.

Олег знову втупився в Польського. З чотирьох археологів він зараз єдиний живий. Сьогодні він єдиний, хто знає правду: що там було знайдено і чому про ці розкопки не опубліковано жодної роботи. Бісмаркові здавалося, що якщо він і не знає відповіді, то, щонайменше, її відчуває або, точніше, передчуває. Саме тому, що про ці розкопки нікому нічого не відомо, Польський і живий досі. І не просто живий, а живий у Греції і не має, схоже, жодних фінансових проблем. Решта троє мертві. А ось Ігор Вавріков? Він теж мертвий чи живий?

Бісмарк перевів погляд на «представника» з КГБ. «Він тут молодшій за інших? — замислився Олег. — Цікаво, наскільки?»

Збільшив його обличчя на екрані до початку розпливання-розмазування старовинних чорно-білих «пікселів». І тут його пронизала думка — згадав нечітке через відстань і погане освітлення обличчя господаря будинку з балконом на Редутній. Скинув з мобільника на комп’ютер знимки, зроблені на Печерському пагорбі. Тільки на одному з них можна було хоч трохи розпізнати риси обличчя. Олег порівняв обличчя Ваврікова на екрані і обличчя старого з Редутної.

— Цікаво! — прошепотів він і затамував подих, перетравлюючи свою здогадку. — Схоже, що у нас тут знайшовся «дядько» Ігор власною персоною.

«Його ж, як і мене звали, Ігорем» — пролунав у пам’яті голос Клейнода.

— Ну що? — Олег відчув, як у нього в грудях зароджується азарт гравця, яким був справжній Отто фон Бісмарк, і яким, можливо, мав бути Георгій Польський, щоб пережити інших і облаштувати своє комфортне життя на грецькому острові Андрос. Принаймні, це був азарт людини, яка напала на слід скарбів або таємниці і розуміла, що тепер залишилося тільки не звертати з обраного шляху, що веде просто до розгадки.

Серце від збудження кинуло Олегові в голову кров. Удар серця по скронях задзвенів у вухах.

— Дві людини допоможуть мені його остаточно впізнати! — вирішив він. — Клейнод і Ріна!

Він зберіг окремо збільшене обличчя полковника Ваврікова зі старої фотографії. Сів з розкритим ноутом на стілець біля канапи, але тут його рішучість дала збій. Він боковим зором побачив, що обличчя дівчини наче посиніло, втратило колір життя. Нахилився до неї і не відчув її подиху.

Перелякавшись, випустив з рук ноут на підлогу. Поклав долоню на її чоло. Воно було холодним, але мокрим. Він витер руку об ковдру. Вловив запах поту. Доторкнувся до її шиї. І знову пальці стали мокрими.

— Чорт! — вирвалося у нього.

Він скинув з Ріни коц і ковдру, почав її роздягати. Стягнув джинси, колготки, светрик і майку з ліфчиком. Вона, геть мокра, залишилася на ліжку в одних синіх трусиках. Його очі на хвилю зупинилися на родимці, схожій на серп місяця.

Вибіг у ванну, повернувся з мокрим рушником, став її витирати, кидаючи на обличчя нервові погляди, наче чекаючи, що ось-ось вона розплющить очі.

Після мокрого рушника, витер її сухим і накрив простирадлом. Знову сів поруч, забувши і про Ваврікова, і про Грецію, і про ноут на підлозі біля ніг. Віддихався. Через кілька хвилин засунув руку під простирадло, щоб перевірити, чи не змокріла вона знову. Відчув на пальцях вологу. Відсмикнув простирадло і зрозумів, що торкнувся її грудей, на яких виступила крапля молока. Груди не здавалися набубнявілими, переповненими молоком.

І тут її вії здригнулися. Губи ворухнулися. Олег машинально підніс пальці до її губ, провів по них і відчув, як губи мовби щипнули подушечку вказівного пальця, того самого, який щойно торкнувся грудей і став мокрим від молока.

Він знову почув її подих. І знову зауважив тремтіння вій. А крапля молока на одному персі збільшилася в розмірі і ось-ось готова була скотитися на живіт.

Олег зняв її пальцем і, не зовсім розуміючи чому, знову торкнувся «молочним» пальцем її губ. І відчув, як вона облизала його палець.

Її очі ледь помітно розплющилися.

— Ще! — попросила пошепки.

У ямці на її животі білою живою цяткою блищало молоко, що скотилося краплями з грудей. Олег умочив палець і підніс його до губ Ріни. Її губи стали сильнішими і твердішими. Її очі розплющилися ширше. Вона з очікуванням дивилася на Олега.

Він здивовано похитав головою і знову вмочив вказівний палець у ямку на животі, куди скотилися ще дві великі молочні краплі.

Розділ 60

Сянок — Львів, червень 1941. Гарна новина й перехід через гори

Олесь із цікавістю розгорнув газету й прочитав, що «у Львівському обкомі партії відбулася нарада з питань ідеологічної роботи. На нараді було відмічене те абсолютно недопустиме явище, що й досі в деяких навчальних закладах Львова, зокрема в університеті імені І. Франка з професорських кафедр проповідуються реакційні, антинаукові концепції ідеолога українських буржуазних націоналістів Михайла Грушевського. Професори Іван Крип’якевич, Мирон Кордуба, Богдан Курилас, Остап Маркович у своїх лекціях пропагують погляди, що не мають нічого спільного з марксистською історіографією. З цього приводу було кілька дискусій при кафедрі історії, під час яких згаданим професорам указували на їхні помилки. Але вони продовжують розвивати перед студентством буржуазно-націоналістичні теорії й нікого у Львові це не стурбувало».

Далі ще раз було згадано його батька з приводу того, що він на лекції розповідав про те, як «під час брусиловського прориву в 1914 році населення Західної України тікало від наступаючої російської армії на захід разом з австрійцями».

— Бачу, тато доволі необережний, — сказав Олесь і показав Ареті газету.

Вона швидко пробігла очима обидва уступи і стенула плечима.

— Очевидно, що він їм все ще потрібен. Інакше б арештували. Однак, зволікати не можна. Нам пора. Треба вийти з міста перед комендантською годиною. Вона на прикордонні настає

1 ... 72 73 74 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ключі Марії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ключі Марії"