Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ключі Марії 📚 - Українською

Читати книгу - "Ключі Марії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ключі Марії" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 114
Перейти на сторінку:
раніше, ніж у Кракові.

Вони покинули кнайпу і вирушили в гори. Арета йшла попереду, й з усього видно було, що дуже добре орієнтується в маршруті, бо не роззиралася, не зупинялася, а ступала впевненими кроками.

З дитинства Олесь мріяв про сестру, а що її не було, то вигадав її, спілкувався з нею в своїй уяві, радився з нею, і якби вона одного дня з’явилася, він би навіть не здивувався. Але з часом він так сильно зріднився з нею, що вона проникла в його потаємну уяву, йому вже замало було того, що вона є, що може з нею подумки спілкуватися, бо вона тепер шепотіла на вухо чутливі слова, вони цілувалися з усією пристрастю, він пестив її перса, а вона спокушала його на більше. І ставало зрозуміло, що це вже не сестра, що це його особиста богиня, заради якої він готовий на все, але й вона готова на все заради нього.

В один момент, коли вони з Аретою піднімалися плаєм поміж високих сосен й вона озирнулася, Олесеві здалося, що це і є та його омріяна уявна сестра, бо була неймовірно схожа на той образ, який він виснив у своїй уяві. Він був здивований, що досі нічого подібного не помічав у ній, хоч і тягнуло його до неї, а деякі риси, здавалося, були звідкись знайомі. Усвідомивши цей дивовижний збіг, він дійшов висновку, що й голос в Арети схожий на той, який звучав у його мареннях, і він ледве стримався, щоб не гукнути до неї: «Сестро моя! Ти зі сну випливаєш, як з озера подиху! Вуста малюєш стеблом звіробою, очі обводиш холодних долин імлою...»

Стежка пнялася через ліс, що вище вони піднімалися, то більше ліс рідів. Окремі стовбури були покалічені рогами оленів.

— Перетинати кордон будемо вночі, — сказала Арета, коли вони вийшли на гору й побачили по той бік при місячному світлі широкі полонини та подекуди хатки пастухів.

Вони сіли на траві й розклали харчі. Сало розпарилося й виглядало не надто апетитно, Арета відмовилася його їсти, та й Олесь їв через силу. Вона їла тільки сир і хліб, запиваючи водою. З собою ще мала черешні, якими поділилася з Олесем.

— Червень, — промовила вона. — Гарний місяць. І гарна назва. Шкода, що лише місяці мають назви, а тижні не мають. А то був би ще трояндень, черешень, вишень, малинень...

— Румбарбарень, — додав Олесь, сміючись.

— А чом би й ні? Яка чудова назва: рум-бар-барень... Люблю пляцок з румбарбаром... — раптом спохмурніла. — Але цей місяць для мене дуже тривожний. Щось має відбутися.

— Щось погане?

— Як сказати... — стенула вона плечима. — Для одних погане, для других добре. Тільки я не знаю, що саме. Можу лише здогадуватися з того всього, що вже відбулося.

— Маєте на увазі війну? Так, про неї говорять всі. Але якщо нападуть німці, то для українців це добре. Вони зможуть нарешті позбутися російської неволі. В такому випадку моєму батькові більше нічого не загрожуватиме.

У нього зародилася думка, що, можливо, не варто переправляти батька сюди, якщо готується війна, але й ці сумніви Арета розвіяла.

— Який же ви наївний! Росіяни при відступі знищать усіх, кого вважатимуть шкідливим елементом, усіх запідозрених у націоналізмі чи патріотизмі. А передусім інтелектуалів. Так, як вони це робили в 1915-му році, коли відступали під ударами австрійської армії, а потім у 1920-му, коли відступали перед польською та українською арміями.

— Але, якщо тато ще не розкрив тієї таємниці, яка їм потрібна, то вони не можуть його вбити.

— Тоді вони вивезуть його до Москви, і він там для них працюватиме. А ми вже нічим йому не зможемо допомогти.

— Ви не докінчили своєї розповіді про Ольгерда і Марію, — нагадав він.

— Доля їхня була трагічна, — промовила вона зі смутком. — Папські посланці їх вистежили в Києві. Ольгерда вбили, Марію полонили. Але княжі дружинники її відбили. В Києві її звинуватили у відьмацтві й спалили.

— Що вона зробила таке, що її звинуватили у відьмацтві?

— Вона під час битви з половцями покликала на допомогу янголів. Янголи з’явилися в золотих обладунках і помогли розбити ворога. Але церковники вважали, що янголів покликали їхні молитви, а не прохання дівчини, звернені до неба.

— То вона згоріла?

— Ні, вона була на мить охоплена вогнем і димом, а потім зникла.

Вечір мовби піднімався з долин, огортаючи їх прохолодою. Ставало відчутно холодніше, й вони вбрали куртки. Коли геть смеркло, стали спускатися, присвічуючи ліхтариками. Але що ближче було до кордону, погасили їх. Олесь не розумів, яким чином дівчина орієнтувалася в темряві, хоч і не суцільній, бо йшла впевнено лише їй знайомим шляхом. Йшла доволі швидко,а йому залишалося лише ступати крок у крок за нею і не втрачати її з очей.

Раптом Арета зупинила його рукою і завмерла. Він прислухався. Щось рухалося неподалік, можливо, звір. То міг бути олень чи дика коза, але не хотілося б зустріти ведмедя. Тиша дзвеніла у вухах, мов струна, вони не наважувалися йти далі й чекали. Щось підступало ближче. Арета нагнулася, підібрала грубий уламок гілки й жбурнула в той бік. Враз сполохано застукотіли чиїсь ноги, ламаючи галузки, мабуть, дика коза чкурнула в глибінь темряви. Вони передихнули.

Спуск, здавалося, тривав вічність, бо йшли вони повільно, щоразу прислухаючись. Але ніде не було живої душі, лише інколи з шумом змахував крильми невидимий птах над головами. А незабаром почулося хлюпотіння струмка. Вдалині вони побачили світло, що, здавалося, блимало, але то була ілюзія, бо щойно вони зупинилися, світло блимати перестало.

— То вікно прикордонної стежі, — шепнула Арета. — Ходімо вбік.

Вони зробили гак і вийшли на галявину. Перш, ніж її перетнути, причаїлися й наслухали, а потім поволі стали рухатися. Попереду заблимали світелка — то прокидалося село, починали зголошуватися півні, а на сході зажевріло. Вони сіли на поваленому дереві перепочити.

До обіду вони без пригод дісталися Львова. Телефон професора безперечно прослуховувався, а вхід до будинку стерегли. Отже, залишалося тільки якимсь чином виманити його з дому. Але й це було ризиковано, бо за ним так чи інак мусив бути хвіст. Та вони мали надію, що в такий час він ще міг бути в університеті.

— Не думаю, що в університеті його вистежують агенти, — сказала Арета, коли вони опинилися в парку Костюшка. — Там його пильнують сексоти, а вони мене не знають. Правда, знають тебе. Отже, мушу йти я. Не знаю, чи зі мною твій батько буде розмовляти. Хоча... можливо, вже докопався до істини. Ану — я ризикну, — сказала вона рішуче і, спритно зібравши волосся у вузол, сховала його під беретку — улюблений антураж всіх совєток. Потім швиденько намалювала яскравою червоною помадою вуста, знову ж таки, як то було в совєтській моді, і запитала: — Ну? Як я вам?

— Господи! Бодай би не приснилася! — засміявся Олесь, бо Арета й справді миттєво споганіла, перетворившись на розпацьканих приїжджих секретарок.

Розділ 61

Київ, листопад 2019. Зустріч, що не відбулась, принесла більше результатів, ніж Бісмарк очікував. І на обрії він побачив Грецію

— Що

1 ... 73 74 75 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ключі Марії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ключі Марії"