Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

— Так, Вл… Лето. Але що…

— Сіона народжена, щоб правити. У такому народженні є небезпека. Правлячи, здобуваєш знання про владу. Це може призвести до поривчастої безвідповідальності, до болісних ексцесів, це може призвести до страхітливої руйнації — до дикого гедонізму.

— Сіона буде…

— Усе, що ми знаємо про Сіону, — це те, що вона може присвятити себе певній дії, взірцеві, що наповнює її чуття. Вона з потреби аристократка, але аристократія дивиться головним чином у минуле. Це провал. Не бачиш надто багато на будь-якому шляху, хіба що ти Янус і можеш дивитись одночасно назад і вперед.

— Янус? О так, бог із двома протилежними обличчями. — Вона облизнула губи. — Ти Янус, Лето?

— Я Янус, збільшений у мільярди разів. Також я дещо менше. Наприклад, я був тим, що найдужче захоплювало моїх адміністраторів, — я ухвалював рішення, і всі вони спрацьовували.

— Але якщо ти зазнаєш невдачі…

— Вони обернуться проти мене, так.

— Чи Сіона заступить тебе, якщо…

— Ах, яке ж величезне якщо! Ти бачиш, що Сіона загрожує мені особисто. Але вона не загрожує Золотому Шляху. А ще той факт, що Рибомовки мають певну відданість Дункану.

— Сіона… така юна.

— А я її улюблений позер, шарлатан, влада якого базується на фальшивих претензіях і який ніколи не зважає на потреби свого народу.

— Чи не могла б я з нею поговорити й…

— Ні! Ніколи не намагайся відмовити Сіону від чогось. Пообіцяй мені, Хві.

— Якщо ти просиш, то звичайно, але я…

— Усі боги мають таку проблему, Хві. Заради глибших потреб я часто мушу ігнорувати безпосередні. Відсутність звертання до безпосередніх потреб ображає молодих.

— Ти міг би промовити їй до розуму…

— Ніколи не намагайся промовити до розуму людей, переконаних у власній правоті!

— Але якщо ти знаєш, що вони помиляються…

— Ти мені віриш?

— Так.

— А якби хтось спробував тебе переконати, що я найбільше зло всіх часів…

— Я б дуже розлютилася. Я б… — Вона урвала.

— Розум цінний, — сказав він, — лише тоді, коли діє на безсловесному фізичному тлі Всесвіту.

Вона задумливо звела брови. Відчуття того, як наростає її розуміння, зачарувало Лето.

— Аххх, — видихнула вона.

— Жодне кероване розумом створіння ніколи не буде в змозі заперечити досвід Лето, — промовив він. — Я бачу, як зароджується твоє розуміння. Початки! Це те, до чого зводиться життя!

Вона кивнула.

«Жодних суперечок, — подумав Лето. — Побачивши слід, вона йде за ним, щоб довідатися, куди він веде».

— Поки існує життя, кожен кінець є початком, — сказав він. — І я врятував би людство навіть від нього самого.

Вона знову кивнула. Сліди далі вели вперед.

— Тому жодна смерть заради увіковічення людства не може бути цілковитим провалом, — промовив він. — Саме тому народження так нас зворушує. Саме тому найтрагічнішою смертю є смерть у юності.

— Ікс досі загрожує твоєму Золотому Шляху? Я завжди знала, що вони таємно замишляють щось лихе.

«Таємно замишляють. Хві не чує внутрішнього послання, закладеного в її голосі. Не має потреби чути».

Дивився на неї, милуючись чудом, яким була Хві. Вона обдарована формою чесності, яку дехто назвав би наївною, однак Лето вважав її просто несвідомою. Чесність не була її серцевиною. Була нею самою.

— Завтра я організую виступ на центральній площі, — сказав Лето. — Це буде виступ уцілілих лицеплясів. Потім оголосимо про наші заручини.

* * *

Нехай не буде сумніву, що я — зібрання наших предків, арена, на якій вони здобувають мої моменти. Вони мої клітини, а я — їхнє тіло. Це фавраші, про яку я кажу, душа, збірна підсвідомість, джерело архетипів, сховище їхніх травм і радощів. Я — вибір їхнього усвідомлення. Моя самхаді — їхня самхаді. Їхні досвіди є моїми! Їхня очищена мудрість — це мій спадок. Ці мільярди є мною.

Викрадені журнали

Ранковий виступ лицеплясів зайняв майже дві години, а тоді пролунало оголошення, що хвилями шоку прокотилося Фестивальним Містом.

— Минули століття, відколи він брав собі наречену!

— Більше тисячі років, моя люба!

Парад Рибомовок був коротким. Вони гучно його вітали, але непокоїлися.

«Ви мої єдині наречені», — казав він. Хіба ж не таким було значення Сіайноку?

Лето вважав, що лицепляси добре виступили, попри їхній очевидний переляк. У надрах фрименського музею знайшли костюми — чорні накидки з каптурами та білими мотузяними поясами, на спинах прикрашені зеленими яструбами з розпростертими від плеча до плеча крилами, — однострій Муад’Дібових мандрівних священників. Лицепляси вдягли цей одяг, прибрали відповідних темних і пошрамованих облич та виконали танець, що розповідав, як легіони Муад’Діба поширили свою релігію у всій Імперії.

Хві, одягнена в срібну сукню із зеленим нефритовим намистом, упродовж усього ритуалу сиділа поруч із Лето на Королівському Повозі. Одної миті схилилася до самого його обличчя і спитала:

— А це не пародія?

— Для мене — можливо.

— Лицепляси знають?

— Здогадуються.

— Тож вони не такі перелякані, якими здаються.

— О так, перелякані. Просто вони відважніші, ніж більшість людей від них сподівається.

— Відвага може бути такою дурною, — прошепотіла вона.

— І навпаки.

Вона обдарувала його оцінювальним поглядом, а тоді знову зосередилася на спектаклі. Майже двісті лицеплясів вийшли з різні неушкодженими. Усіх їх залучили до танцю. Вигадливі переплітання та пози чарували око. Можна було дивитися на них і на якийсь час забути криваві події, що відбулися вчора.

Лето згадував це, лежачи на самоті в малій приймальні незадовго до полудня, коли прибув Монео. Монео посадив Превелебну Матір Антеак на борт ліхтера Гільдії, порадився з командуванням Рибомовок про сутички минулої ночі, швидко злітав до Цитаделі та назад, аби впевнитися, що Сіона під наглядом і не була втягнута в напад на Посольство. Повернувся до Онна відразу ж після заручин, не попереджений про них заздалегідь.

Монео розлютився. Лето ніколи ще не бачив його таким сердитим. Увірвався до кімнати й зупинився всього за два метри від обличчя Лето.

— Тепер усі повірять брехням тлейлаксу! — сказав він.

Лето відповів менторським тоном:

— Яка вона вперта, ця жадоба того, щоб наші боги були досконалими. Греки відзначилися куди більшою розсудливістю в таких справах.