Читати книгу - "Бурштиновий Меч 2, Ян Фей"

їм – тепер їм потрібно було зупинити драконів за будь-яку ціну. Це була місія цих легких фрегатів, які першими прибули на поле бою. Власне, в цьому і полягала цінність цих легких фрегатів – швидкі, гнучкі, здатні завершити телепортацію в найкоротші терміни, і з певною кількістю вогневої потужності, достатньої для захисту всього флоту протягом усього процесу телепортації. Хоча нинішня ситуація була дещо екстремальною, вона також яскраво продемонструвала обов'язки фрегатів у плавучому флоті.

Сигнал Брандо передавався один прапор за прапором, і ці легкі фрегати почали щосили розмахувати вітрилами. Хоча зовнішній вигляд плавучих фрегатів мало чим відрізнявся від традиційних вітрильних фрегатів, насправді вони не покладалися на вітер як джерело енергії. Величезні вітрила вітру були виткані з вітрового шовку, який був дорожчий за золото. Цей спеціальний матеріал міг збирати вітрову стихію в повітрі і використовувати її як джерело енергії фрегатів. Коли вони були повністю розфарбовані, це було еквівалентно десяткам висококласних чарівників, які вводили магію в пристрій магічної сили. Ця магічна сила проникала в ядро фрегатів і штовхала фрегати вперед.

!

Фрегати були легкі і невеликі, а під величезними вітрилами вилітали з флоту, як стріли. Незабаром вони досягли повітряного простору порту Лоен і утворили горизонтальне формування над містом. Хоча за священним договором на континенті плавучий флот рідко воював у повітряному просторі міста. Очевидно, що в цей момент вони не могли так сильно перейматися. Їхні вороги можуть не зупинитися, щоб домовитися з ними. Для підземних жителів хребта Йоргенді священний договір був майже рівнозначний папірцю.

, ;

Всі дивилися на довгий півмісяць на небі. Навіть найвпертіші портові чиновники в цей момент затикають рота. Перед смертю навіть найзарозуміліші люди відкидають свої забобони. На площі гавані панувала цілковита тиша. Будь то дворяни, портові чиновники або навіть простолюдини; Чи то Кіррлуц, чи то Ауїн, чи будь-хто з інших місць, у тому числі гірський народ і навіть кілька іноземних шукачів пригод, усі вони заткнули рота.

Всі розуміли, що їхнє виживання тісно пов'язане з цією тонкою лінією оборони. Половина міста перетворилася на море вогню. Товстун, який був найбалакучішим, нарешті зрозумів це. Ці люті дракони ніколи не відпускали їх тільки тому, що вони були дворянами. В їхніх очах вони нічим не відрізнялися від палаючих каменів і дерева. Їм довелося зіткнутися з тією ж дилемою, з якою раніше стикався граф Олкорн. Привілейоване ставлення до дворян у Вонде під час війни, здавалося, зникло з вторгненням цих підземних монстрів.

Дворяни вважали війну славою, але тепер їм довелося зіткнутися з боротьбою життя і смерті. Варварство використовувало кров і вогонь, щоб позбавити вельмож фальшивої м'якості, залишивши лише голий примітивний закон.

Обличчя у всіх було бліде, і вони відчули холодок від щирого серця.

Товстун Аврам був настільки наляканий, що його ноги зводило судомою, але, принаймні на перший погляд, цей спадкоємець у другому поколінні сім'ї Елсон був набагато кращим за більшість присутніх вельмож Круз. Вельможі Крус від щирого серця мали почуття переваги над еруанськими дворянами. Це почуття переваги ґрунтувалося на силі імперії, і ніхто не міг його спростувати. Це засмучувало. Але тепер у них не було іншого вибору, окрім як покладатися на жителів Ауїна, щоб вижити. Ця думка, здавалося, додавала Авраму впевненості. Навіть якщо він був наляканий до напівсмерті, в його серці все одно наростало дивне почуття.

Навіть могутні вельможі Круза були налякані з розуму в цій безвихідній ситуації, але тільки еруїнські дворяни все ще чинили опір могутньому ворогові.

.

Як тільки зародилося почуття честі, воно глибоко вкоренилося. Сотні років історії Еруїна, подорож покійного короля Еріка, який вів народ до боротьби з оточенням, гордість і слава просочилися в глибину його серця. Перед Аврамом були представлені історія і минуле, сцени з книг з історії, які він прочитав. Сяючі прапори відбивалися в його баченні, як океан.

.

Товстун відкрив рота і раптом відчув задушливий тиск.

-

У повітрі запеклий бій тільки починався.

! -

На борту горизонтального фрегата раптом промайнули незліченні складні і точні магічні кола. Вогняні стріли, крижані стріли, гострі циклони та чарівна буря, що утворилася з повітря над драконами. Незліченні заклинання перетнули відстань майже в тисячу метрів і потрапили на драконів, як краплі дощу. Брандо побачив цю сцену і засміявся в душі. Буги не могли виростити стільки людей-чаклунів за такий короткий час. Здавалося, що цей так званий флот Еруїна був лише фасадом. Чаклуни та артилеристи, що ховалися в гарматах під палубою, здебільшого були справжніми Бугами.

На щастя, у Тані та Вільяма все ще було якесь почуття сорому. Більшість чаклунів, поміщених до цього флоту, були учнями академії. Інакше, якими б товстошкірими вони не були, вони не змогли б пояснити, як у флоту Еруїна раптом з'явився флот офіційних чаклунів. Але в цей час Брандо сподівався, що буги будуть більш товстошкірими. Принаймні тоді йому не довелося б переживати стільки клопоту, щоб перемогти.

!

Учні чаклунів мали майже силу офіційного чаклуна під посиленням магічних кіл на плавучому військовому кораблі. Але все одно пробити жорстку шкіру і луску драконів було складно. Частина драконів була поранена, але лише сповільнилася. Після раунду магічних атак жоден дракон не впав з неба. Навпаки, скориставшись нападом людей, ці монстри в черговий раз скоротили дистанцію між ними і флотом фрегата.

.

У всіх на припортовій площі в цей момент серце в горлі.

,

На їхню думку, тонка лінія оборони флоту Еруїна, чи то за силою, чи за візуальним ефектом, справді була складною для конкуренції з драконами, схожими на хмари. Це була не група комарів, що дзижчать, а справжня істота сьомого рівня. Під поглядом усіх накочувалися темні хмари нарешті зіткнулися зі срібним півмісяцем. У цей момент на борту сріблястого фрегатного флоту раптом спалахнуло сліпуче біле світло.

Цього разу це була вже не слабка магія чаклуна-учня, а чарівні гармати. Капітани фрегатного флоту стримувалися до останньої тисячі футів, перш ніж віддати наказ стріляти. Гармати відкривалися одна за одною, і з натовпу вибивалися шипи у формі аметиста. Чаклуни почали вводити магію, і менш ніж за три-чотири вдихи весь флот видав оглушливий гуркіт. Це був гуркіт борту, що стріляв на повну потужність. Смуги білих світлових стовпів пронизували драконів, наче гострі леза. Цього разу цим істотам з підземелля хребта Джордженді не так пощастило. В одну мить їм прямо прокололи крила або тіла, і вони впали з неба з тужливим виттям, окропивши брудним дощем крові.

!