Читати книгу - "Маленький друг, Донна Тартт"

Тепер, поки його брати Майк і Рікі Лі в тюрмі, весь трейлер належав тільки Денні. Але житло це було старе, з низькою стелею і, хоч й Денні дотримувався ретельної чистоти, завжди мив вікна і ніколи не залишав брудного посуду, усе одно здавалося занехаяним і тісним. Туди-сюди дзижчав електричний вентилятор, збурюючи благенькі штори, коли обертався в той бік. З нагрудної кишені денімової сорочки, що висіла на кріслі, Денні дістав бляшанку для нюхального тютюну, в якій тепер було грамів із тридцять метамфетамінового порошку.

Він вмазав чималу купку з тильного боку долоні. Опік був такий приємний, так гарно залоскотав у горлі, що очі йому застелило імлою. Дефекти щезли майже одразу: кольори прояснилися, відчуття загострилися, життя знову перестало здаватися таким паскудним. Тремтячими руками Денні швидко вділив собі ще купку, доки порив від першої ще не запрацював на повну.

О, так: тиждень на природі. Веселки й вогники. Зненацька в голові йому прояснилося, наче добре відпочив, наче все контро­лює. Денні застелив ліжко, туго, як барабан, спорожнив по­пільницю й вимив її в раковині, викинув бляшанку з-під коли й залишки пончика. На гральному столі лежав наполовину складений пазл (блідий пейзаж, зимові дерева й водоспад), яким він розважався впродовж багатьох швидкісних ночей. Чи поскладати його ще трохи? Так: пазл. Але тоді увагу перебрала на себе ситуа­ція з електричними кабелями. Вони спліталися навколо вентилятора, здіймалися по стінах, тягнулися по всьому приміщенні. Радіогодинник, телевізор, тостер, усе-все. Він зігнав з-над голови муху. Може, йому зайнятися кабелями — трохи їх упорядкувати. Звіддаля, з телевізора в житлі його баби різко прохромив туман голос ведучого Світової федерації реслінгу: «Доктор Смерть з-з-зривається з ланцюга…».

— Відчепись від мене, — почув власний крик Денні. Не встиг він отямитися, як прибив дві мухи й досліджував мазки, що залишилися від них на крисах його ковбойського капелюха. Денні не пригадував, як узяв той капелюх, навіть не пам’ятав, що він у кімнаті.

— А ти звідки взявся? — звернувся він до капелюха. Чудасія. Навколо голови йому дзумтіли вже збуджені мухи, але наразі Денні переймався лише капелюхом. Чому він усередині? Він же був залишив його в машині; це точно. Тепер кинув його на ліжко — зненацька Денні захотілося, щоб та річ його не торкалася — і чомусь від хвацьких вигинів капелюха, що самотньо лежав на акуратно постелених покривалах, у нього повиступали сироти.

«Нахер», — подумав Денні. Він хруснув шиєю, поправив джинси й вийшов надвір. Там, перед бабиним домом на колесах, в алюмінієвому садовому кріслі розвалився його брат Фариш і кишеньковим ножем виколупував бруд з-під нігтів. Навколо валялися розмаїті забуті об’єкти відволікання: точильний камінь; викрутка й частково розібране транзисторне радіо; книжка зі свастикою на м’якій обкладинці. У бруді серед усього цього, розкинувши у формі літери V перед собою коротенькі ноги, сидів їхній наймолодший брат, Кертіс. Він пригортав до себе брудне мокре кошеня й мугикав. Мати Денні народила Кертіса, коли їй було сорок шість і вона чорно пила. Та хоч їхній батько (і сам пияк, також уже небіжчик) гучно оплакував новонародженого, Кертіс був лагідним створінням, яке любило торти, музику гармоніки й Різдво, а крім того, що був незграбним і тупуватим, не мав абсолютно жодних недоліків, хіба легку глухоту, через яку любив трохи загучно дивитися телевізор.

Фариш зі зціпленими зубами, не підіймаючи голови, кивнув Денні. Він і сам був добряче нашмиганий. Коричневий комбінезон (уніформа «Юнайтед Парсел» із діркою в грудях на місці зрізаної лейби) був розстебнутий майже до талії й відкривав густі чорні кучері волосся на грудях. Що взимку, що влітку Фариш не носив нічого, окрім цих коричневих комбінезонів, за винятком випадків, коли доводилося йти в суд чи на похорон. Він купував їх уживаними по десятку за раз у «Парсел Сервісі». Багато років тому Фариш навіть працював у Поштовому відомстві81, проте не водієм, а листоношею. За його словами, не було надійнішої схеми, щоб промацати заможний район, дізнатися, хто виїхав, хто залишив незамкнені вікна, у кого щовихідних горою накопичуються газети, а в кого все може ускладнити собака. Саме ця халтурка коштувала Фаришу його роботи листоноші й могла відправити його в Лівенворт, якби окружний прокурор зміг довести, що Фариш вчинив хоч один зі своїх грабежів саме під час служби.

Завжди, коли хтось у таверні «Чорні двері» дражнив Фариша через його убрання «Ю-Пі-Ес» чи цікавився, чому він таке носить, той скупо відповідав, що раніше працював на пошті. Та причина була не в цьому: Фариша жерла ненависть до Федеральної влади, а понад усе до Поштової служби. Денні підозрював, що насправді Фариш полюбляє ті комбінезони тому, що звик носити схожу одежу, поки був у психіатричній лікарні (інша історія), але на цю тему що Денні, що будь-кому іншому розмовляти з Фаришем було не вельми комфортно.

Він уже збирався рушити до великого трейлера, коли Фариш підняв спинку свого крісла в сидяче положення й заклацнув кишеньковий ніж. Коліна в нього дрижали на повну пару. Одне око у Фариша було хворе — біле й заплиле, і навіть після всіх цих років Денні ставало ніяково, коли той зненацька обертав його на нього, як-от зараз.

— Ґам з Юджином щойно трохи погризлися там через телевізор, — повідомив він. Ґам — то їхня баба, батькова мама. — Юджин каже, шо Ґам не тра на своїх людей дивитися.

Поки він говорив, обоє братів вглядалися кудись повз галявину, у густий мовчазний ліс, а не один на одного — Фариш купиною згорблений на кріслі, а Денні навстоячки біля нього, ніби пасажири в переповненому поїзді «Мої люди» — так їхня баба називала свою мелодраму. Навколо мертвої машини поросла висока трава; у густих бур’янах голічерева валялася поламана тачка.

— Юджин каже, шо то не по-християнському. Ха! — продов­жив Фариш і ляснув себе по коліну так гучно, що Денні аж підскочив. — На реслінг він нічо не каже, шо то зле. І на футбол. От шо в реслінгу християнського?

У всіх Ретліффів, окрім Кертіса, — який любив усе на світі, навіть бджіл, ос і листя, що падає із дерев, — стосунки з Юджином були натягнуті. Юджин — другий брат; після смерті батька — Фаришів фельдмаршал у сімейній справі (тобто грабіжництві). У цій царині