Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Око ґолема, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Око ґолема, Джонатан Страуд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Око ґолема" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 136
Перейти на сторінку:
є захист, то я залюбки покажу тобі його дію. Зараз побачиш, як сюди вискочить чарівник Кавка!

— Ні, ні! — поспіхом заперечив він. — Я вірю тобі!

— Ти певен? — я простяг пальця до мерехтливих ниток.

— Так! Заспокойся! Зараз ми вліземо у вікно й застанемо його зненацька!

— Чудово. Тільки після вас!

Він похмуро ступив уперед — прямісінько на другу лінію захисту якої я не помітив[51]. З дому долинув гучний сигнал, що складався, напевно, з доброї дюжини дзвоників. Увесь цей шум лунав кілька секунд. Натаніель вирячився на мене, я — на нього. Та перш ніж ми встигли щось удіяти, сигнал ущух, і за дверима загуркотіла защіпка. Двері відчинились, і з-за них вискочив розлючений довготелесий чоловік у ярмулці[52].

— Я ж казав вам! — загорлав він, вибалушивши очі. — Ще зарано! Буде готово лише на світанку! Коли ви вже облишите ме... Ой! — він тільки тепер помітив нас. — Що це за дідько?

— Ви майже вгадали, — відповів я. — Залежить тільки від точки зору.

Я кинувся вперед і повалив його на землю. За мить його руки були вже міцно скручені поясом від халата[53] — для того, щоб запобігти якимось порухам, якими він міг би покликати когось на допомогу[54]. Рота ми йому заткнули клаптем Натаніелевої сорочки — на той випадок, якщо йому заманеться вигукнути закляття. Зробивши це, я поставив його на ноги й штовхнув назад у двері — і все це перше, ніж мій господар встиг роззявити рота, щоб віддати наказ. Ось який швидкий буває джин, коли це потрібної

— Бачив? — гордовито промовив я. — І майже без усякого насильства!

Мій хазяїн заморгав:

— Ти мені зіпсував сорочку! Роздер її навпіл!

— Ой, яке лихо! — відповів я. — Зачини краще двері. Побалакати можна і всередині.

Зачинивши за собою двері, ми дістали змогу озирнутися. Стан будинку пана Кавки найлегше було описати словами «вчене безладдя». Усю підлогу й меблі в помешканні було захаращено книжками й сторінками рукописів: подекуди вони утворювали культурний шар з кілька дюймів завтовшки. Всі ці папери й книжки було затягнуто тонкою пеленою з пороху, ручок та пер і вкрито численними темними й смердючими плямами, судячи з усього — рештками обідів чарівника за кілька останніх місяців. Під усім цим мотлохом було поховано великий письмовий стіл, крісло, шкіряну канапу і — в кутку — простенький прямокутний умивальник із одним-єдиним краном. В умивальнику теж заблукали кілька аркушів пергаменту.

Вочевидь, увесь перший поверх будинку займала ця єдина кімната. Вікно в протилежній стіні визирало на схил пагорба й дивилося в нічну пітьму: крізь нього видніли далекі вогники нижнього міста. Дерев’яна драбина вела до ляди в стелі — то був, напевно, вхід до спальні. Скидалось, однак, на те, що останнім часом чарівник там узагалі не бував. Придивившись пильніше, я помітив, що під очима в нього набрякли сірі зморшки, а щоки пожовкли від утоми. До того ж він був сухорлявий, як тріска, і згорблений, ніби йому геть бракувало сил.

Одне слово, видовище було не дуже приємне — що сам чарівник, що його кімната. Та водночас саме тут і ховалося джерело магії, що відлунювало на всіх сімох рівнях. Я відчував його ясніше, ніж досі. Мені аж зуби цокотіли.

—Ану, посади його, — наказав мій хазяїн. — Можна сюди, на канапу. Тільки скинь це сміття на підлогу. Отак.

Сам він умостився на краєчку стола, однією ногою стоячи на підлозі, а другою невимушено гойдаючи в повітрі.

— Отже, пане Кавко, — провадив він, звертаючись до свого полоненого бездоганною чеською мовою, — в мене мало часу. Сподіваюсь, ви допоможете мені.

Чарівник зирив на нього втомленими очима. Почувши ці слова, він помітно стенув плечима.

— Мушу попередити вас, — вів далі хлопчина. — Я — могутній маг. Під моєю владою численні страхітливі сутності. Ця істота, яку ви бачите перед собою, — тут я розправив плечі й погрозливо випнув груди, — лише один з найслабших і наймізерніших моїх рабів, — тепер я згорбився й скулився. — Якщо ви не надасте мені потрібних відомостей, нарікайте на себе.

Пан Кавка видав якийсь невиразний звук. Він хитнув головою й вирячив очі. Хлопець поглянув на мене:

— Як по-твоєму, що це означає?

— Звідки я знаю? Витягни кляп і розпитай його до ладу.

— Гаразд. Але якщо він промовить хоч частину якогось закляття, вбий його тут-таки!

На додачу до цієї погрози хлопчисько спробував люто скривитися, та обличчя в нього зробилося таке, ніби йому дошкуляє виразка. Я витяг кляп. Чарівник кілька хвилин кашляв і плювався. Нічого розумного він досі не говорив.

Натаніель постукав кісточками пальців об вільний від паперів краєчок стола:

— Слухайте уважно, пане Кавко! Я хочу, щоб ви відповіли на всі мої запитання. Попереджую: мовчанка нічим вам не допоможе. Спочатку..

— Я знаю, навіщо ви прийшли! — вигукнув чарівник таким голосом, що міг би рвати греблі. Цей голос лунав зухвало і водночас пригнічено й натомлено. — Не треба пояснювати. По рукопис! Звичайної Чого вам треба ще, коли останні півроку я тільки й займався, що цим рукописом та його таємницями? За увесь цей час він виїв моє життя, вкрав мою молодість! Моя шкіра в’яне з кожним штрихом мого пера. Вам потрібен рукопис! Що ж іще?

Натаніель був трохи приголомшений:

— Рукопис? Можливо. Тільки дозвольте мені...

— Я заприсягся берегти таємницю! — провадив пан Кавка. — Мені погрожували смертю, та що тепер мені з того? Одного разу цілком вистачило. А двох разів людина не витримає. Погляньте, як підупав я на силі... — він підняв руки й показав свої скручені зап’ястки: вони скидались на палиці й без упину тремтіли, а шкіра була така тонка, що крізь неї видніли кістки. — Ось що він скоїв зі мною! А до того я аж буяв життям...

—Так... але що?..

— Я достеменно знаю, хто ви такий! — провадив чарівник, не звертаючи уваги на мого хазяїна. — Ви — агент британського уряду! Я чекав на вас, хоч і не думав, що це буде хтось такий юний і недосвідчений! Та, врешті, мені байдуже, — він тяжко зітхнув. — Рукопис у вас за спиною, на столі.

Хлопець озирнувся, простяг руку і взяв зі стола папір. І тут-таки скрикнув з болю й випустив

1 ... 73 74 75 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Око ґолема, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Око ґолема, Джонатан Страуд"