Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Око ґолема, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Око ґолема, Джонатан Страуд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Око ґолема" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 136
Перейти на сторінку:
папір з рук.

— Ой-ой! Він під напругою! Оце так штучка...

— Годі вже показувати свою юність і недосвідченість! — відповів я. — Мені за тебе соромно. Хіба ти не бачиш, що це таке? Будь-яка зряча людина скаже тобі, що це головний осередок магії в Празі! Не дивно, що тебе трусонуло. Дістань з кишені свого модного носовичка, візьми ним рукопис — і продивися його як слід. А тоді скажеш мені, що це таке.

Я, звісно, вже все зрозумів. Мені й раніше випадало бачити такі штучки. Мене просто тішило, як цей самовпевнений хлопчисько, тремтячи зі страху, виконує мої настанови — обгортає руку своїм розцяцькованим носовичком і боязко бере рукопис. То був великий аркуш телячого пергаменту, вироблений відповідно до всіх старовинних приписів, — цупкий, кремового кольору, бездоганно гладенький, що аж тріскотів від магічної сили. Силу випромінював не сам матеріал, а слова, написані на ньому. їх було накреслено незвичайним чорнилом — наполовину чорним, наполовину червоним[55], — і вони ніби пливли справа наліво, знизу вгору, — рівні рядки чудернацьких каліграфічних рун. Очі хлопця вирячилися з подиву. Він відчував, скільки мистецтва й праці вкладено в цю роботу, хоч і не міг прочитати самі знаки. Можливо, він висловив би своє захоплення, якби зміг промовити хоч словечко. Проте старий пан Кавка не вгавав— виспівував, мов канарок.

— Рукопис ще не закінчений, — провадив він. — Ви ж самі бачите. Бракує половини рядка. Переді мною ще ціла ніч праці. Для мене вона будь-що виявиться останньою, бо він напевно вб’є мене, навіть якщо чорнило не висотає з мене всю кров. Бачите вгорі порожнє місце — отой маленький прямокутничок? Власник рукопису повинен записати туди своє ім’я. Це вся кров, яку він має витратити, щоб керувати цим створінням. Добре йому, еге ж? А бідоласі Кавці — не дуже...

— А що це за ім’я? — поцікавився я. «Коваль клепле, поки тепле» — ось моє правило.

— Власника?—старий хрипко зареготав, мов божевільний птах. — Не знаю. Я ніколи його не бачив.

Хлопчина тим часом досі спантеличено розглядав рукопис.

— Це для ще одного ґолема... — поволі промовив він. — Це треба покласти йому до рота, щоб оживити його. Він вливає в цей рукопис кров власного життя — вона й живитиме ґолема... — він поглянув на Кавку очима, сповненими подиву й жаху. — Навіщо ви це робите? Це вбиває вас!

Я нетерпляче махнув рукою:

— Нам не треба цього знати. Нам треба з’ясувати, хто це такий. Час минає, скоро вже світанок.

Проте чарівник заговорив знову. Очі його потьмяніли — здається, він уже не зовсім розбирав, хто ми такі.

— Заради Карела, — відповів він. — І заради Мії. Мені пообіцяли: якщо я створю цих істот, Карел з Мією повернуться живими. Зрозумійте, що сам я в це не вірю, та не можу відмовитись від останньої надії. Можливо, він виконає свою обіцянку. А може, й ні. Може, вони вже мертві, — пана Кавку перервав моторошний кашель. — Правду кажучи, я боюся, що так воно і є...

Хлопець підняв брови:

— Карел, Мія? Щось я нічого не розумію...

— Це все, що залишилось від моєї родини, — пояснив чарівник. — Як сумно, що вони пропали. На світі нема справедливості. Та якщо вам пообіцяють промінець світла, ви потягнетесь до нього — навіть ви, клятий британцю, повинні це зрозуміти. Це моя єдина змога знову побачити їхні обличчя...

— А де ж вони, ваші родичі? — спитав Натаніель.

— Де? — чарівник пожвавішав, і його очі спалахнули. — Звідки мені знати? В якійсь плавучій в’язниці? Чи в Лондонському Тауері? А може, їхні кістки вже спалили й поховали? Це ж твоя батьківщина, англійський хлопчиську, — скажи мені сам, де вони? Ти ж британський урядовець, авжеж?

Мій хазяїн кивнув.

— Той, кого ви шукаєте, не хоче вашому урядові добра, — Кавка знову закашляв. — Ви й самі це знаєте. Тому ви й тут. Наш уряд теж убив би мене, якби дізнався, що я накоїв, їм теж не хочеться, щоб хтось створив нового ґолема. Вони бояться, що це накличе на Прагу нового Ґледстона з новим страшним посохом...

— Як я розумію, — перепитав хлопець, — ваші родичі — чеські шпигуни? їх відрядили до Англії?

Чарівник кивнув:

— Їх спіймали. Більше я нічого про них не чув. А потім до мене з’явився якийсь добродій і сказав, що його наймач поверне мені їх живими, якщо я відкрию таємницю ґолема і створю потрібний для цього пергамент. Що мені було робити? Що зробив би на моєму місці будь-який батько?

Попри свій звичай, мій господар мовчав. Попри свій звичай, я мовчав так само. Я дивився на Кавчине зморене обличчя й руки, на його потьмянілі очі, бачив у них нескінченні, змарновані над книжками й рукописами години: бачив, як він по краплині вливав своє життя в цей рукопис — заради примарної надії, що його родина повернеться до нього.

— Перший рукопис я закінчив місяць тому — провадив Кавка. — Саме тоді посланець змінив свої вимоги. Тепер йому були потрібні два ґолеми. Марно я заперечував, що це мене знищить, що я не доживу до повернення Мії і Карела... Він жорстокий. Він навіть не хотів мене слухати.

— Розкажіть мені про цього посланця, — несподівано попросив хлопець. — Якщо ваші діти живі, я поверну їх вам. Обіцяю.

Чоловік на порозі смерті зробив нелюдське зусилля. Він уважно поглянув на мого хазяїна; з тьмяних його очі стали завзяті й пильні. Він ретельно оцінював Натаніеля.

— Ви надто молоді для таких обіцянок, — прошепотів він.

— Я поважний член уряду, — запевнив Натаніель. — Я маю належну владу..

— Так, але чи можна вірити вам?—тяжко зітхнув Кавка. — Врешті, ви все ж таки британець. Краще я спитаю у вашого демона... — не зводячи очей з Натаніеля, він запитав: — Що ти скажеш? Чи можна йому вірити?

Надувши щоки, я голосно випустив повітря:

— Хитромудре питання. Він — чарівник, а отже, ладен рідну бабусю продати за шмат мила. Одначе він трохи кращий за більшість цих поганців. Трішки. Можливо.

Натаніель поглянув на мене:

— Красно дякую, Бартімеусе. Оце так підтримав!

— Будь ласка.

Проте, на мій подив, Кавка схвально кивнув:

— Гаразд, хлопчику. Залишу це на твоїй совісті. Будь-що я не доживу до зустрічі

1 ... 74 75 76 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Око ґолема, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Око ґолема, Джонатан Страуд"