Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

Розуміння розлилося венами, мов крижана отрута. По-перше, Одін був не менш безжалісним, ніж описи в книгах. А по-друге...

— Мене віддали йому як покарання.

Гуннар промовчав, але погляду було достатньо. Я хотіла було розпитати більше, аж тут на ґанку з’явився Ас. Тоді, закриваючи тему, я спитала:

— Ти бував на багатьох битвах?

— Ще б пак, — криво всміхнувся Гуннар і кивнув у бік друга, що саме наближався. — Я старший за Аса на сто років.

— І не втомлюєшся нагадувати про це.

Гуннар весело розсміявся і встав. Простягнувши руку, промовив:

— Тому повір мені, коли я кажу, що війна — це жорстоке місце, де не хоче опинитися ніхто. Світи були б кращими, якби наші народи вміли домовлятися.

Сумно всміхнувшись, я вхопилась за широку жорстку долоню і підвелася на втомлені ноги.

— Думаю, ти маєш рацію.

— До речі, про кращі світи, — озвався Асгейр, і собі всміхнувшись. — Ми вирушаємо завтра до Альвгейму. Підеш з нами?

Гуннар перевів погляд на нього, і він додав уже тихіше:

— Пізніше поясню. До речі, Інгрід уже погодилась.

Зрозумівши, що він задумав, я відвернулася, вдаючи, що дуже зацікавилась кам’яною кладкою огорожі. Гуннар помовчав, але врешті-решт пробурчав:

— Піду.

Я підібгала губи, щоб приховати посмішку. Подякувавши за тренування й попрощавшись, ми з Асгейром вийшли з дому воїнів. Поки йшли повз майданчики, я знову глянула на Мирослава. Він теж проводжав мене очима, не відволікаючись від тренування. Не втримавшись, я підморгнула, і він всміхнувся у відповідь.

***

Інгрід навіть вмовляти не довелося. Щойно зачувши, що ми хочемо всі разом вирушити в землі світлих ельфів, вона, радісно скрикнувши, кинулась збирати речі.

— Ура, канікули!

Розсміявшись ентузіазму мініатюрної валькірії, я вирушила до купальні — змивати піт і бруд після двох тренувань. Потім і собі дістала наплічник, з яким не так давно покинула Мідгард.

Покопавшись у нехитрих речах, я на мить задумалась, але врешті-решт витягла з нижньої шухляди комоду підвіску-сонце. Зважила в руці важку прикрасу, повісила на шию і сховала під сорочкою. Хтозна, що чекало на нас попереду. Я хотіла, щоб частинка матері лишалася зі мною.

Нора з Луїзою, помітивши ввечері спаковані речі, поцікавились, куди це ми зібралися. Я ухильно відповідала, що друзі хочуть показати мені інші світи, а Інгрід завзято відволікала увагу дівчат, теревенячи про все, що чула про Альвгейм.

Тієї ночі я довго лежала в ліжку без сну. Крутилася, обдумуючи майбутню подорож, і чекала її з приємним хвилюванням. До Дня Сонця і мого дня народження лишався всього один день. Минулого року я провела його у бібліотеці, скромно розділивши іменинний торт з двома старшими колегами. Друзі з університету зникли одразу після випускного, і я лишилась одна. Мабуть, це означало, що вони не були справжніми друзями?..

Спостерігаючи за місячним світлом, що вибілювало стіну навпроти вікна спальні валькірій, я думала про те, як сильно змінилось моє життя. І сподівалась, що майбутній день народження пройде краще за попередній.