Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

— Щоправда, — кривиться раптом дівчина, привертаючи мою увагу,  — Я щось перестаралася, вірогідно. Я ж її не змушувала розставляти ноги. До того ж якщо з кимось її знайомила я, то це були перевірені, культурні хлопці... А воно ж якось вийшло, що вона від когось залетіла... Ох, знала б від кого — надрала б тому негіднику зад!

Ховаю свою усмішку... Все ж таки, я правильно зробив, що не розповів про мій з Лікою зв'язок і приховав частину листування з нею, бо тоді б втратив довіру не лише свого янголяти... Ну й зад цілішим свій зберіг... Втім, Марфа має рацію. Вчинив я підло. І от, хоча б щоб спокутати свою провину, нині я й хочу допомогти янгольській дівчині. Свого часу вона врятувала мене, тож маю віддати цей борг...

— То, Анжеліка ніколи не розповідала, від кого тоді... завагітніла? — знічев'я питаю, щоб бути певним. Та й цікаво просто, чи був я тим, про кого вона розповідала із захватом, як про когось вагомого, особливого в її житті?

— Ні. Ми хоч і були з нею подругами, але не такими близькими, — ділиться й далі Марфуша зі мною інформацією про ангела. — Ліка взагалі не товариська людина з дещо застарілими поглядами. Вона запевняє, що то її так виховали батьки. А вони були в неї, мовляв, ще тієї, "старої закалки"... Вона розповідала, що в дитинстві її не відпускали кудись гуляти часто. І в гості друзів кликати було не прийнято. Усім потаємним вона ділилася зі своєю сестрою. Дружба ж зі мною для неї була, скоріше, випробуванням. Навіть не знаю, як вона не відштовхнула мене. Я ж то була завжди відкритою до людей!

— Це у вас, певно, сімейне? — посміююсь.

— Щось таке, — не ображається, а теж сміється зі мною Марфа. — До речі, стосовно її сестри! Вони з Харитоном на Різдво завжди до неї їздять. Але, наскільки мені відомо, він нині у місті. Вона, думаю, теж. Це якось дивно...

— Чому дивно? — цікавлюся вкотре, хоча певні здогадки маю. У мене була можливість познайомитися з сестрою Ліки, тож я особисто її знав. І мушу сказати, що особа вона сувора.

Та Марфа чомусь витримує паузу, знічено відвівши погляд і сховавши свою долоню у чорному волоссі.

— Тут доречно, гадаю, буде одне уточнення. Тая, сестра Ліки, вельми не проста людина. На весіллі Ліки та Харитона, навіть, жарти були такі. Гості сміялись, що з боку чоловіка сестра зірвиголова, бо я там танцмайданчик весь собою заполонила, а от сестра з боку дружини — зануда ще та. Тая на усіх дивиться весь час із пересторогою та ворожістю. Навіть на мене! Що вже тут казати про Харитона... І от так вийшло, що якщо я подрузі нав'язувала думку, що Харитоша хороший, відповідальний, надійний, то Тая... Вона його ніколи не любила й втовкмачувала Лікі в голову, що він не її історія...

— І що ти щодо цього думаєш? Як це стосується святкування Різдва?

— Харитон постійно їздив до Таї з Лікою. Одну її не відпускав. А Тая була йому не рада. Харитон повертався звідти завжди обурений! От і думаю, що цього разу він або сам не схотів їхати, або Тая щось сказала. Ліка мала б ділитися з сестрою всім, що відбувається в її житті...

Я замислююсь. От би Таїсія теж була моєю союзницею, як Марфа з Вадимом! Хто, хто, а вона б змогла достукатись до сестри.

— Ліка писала в одному з повідомлень мені, що їй всі брешуть... Не думаєш, що то вона могла образитись на сестру? — виголошую несподівану думку.

Марфуша зітхає.

— Все може бути... Тому, нам конче потрібно, щоб хоча б ти з нею не втратив зв'язок.

— А може б і мені з нею спробувати поговорити? Якщо Саньок не втримає довіри, — втручається у бесіду й Вадим.

Та його мініатюрна дружина чомусь одразу вже й відмахується від такої пропозиції:

— І що їй скажеш? "Не вір, що у Марфи інтрижка з Саньком, бо я в курсі їх спілкування?" Ага! Та Ліка тоді тим паче від усіх нас відсахнеться!

— А, як на мене, нормальний варіант, — не погоджуюсь.

— О, ні! Саньок, то ти просто погано нас знаєш, — сміється хихотушка. — До народження Дані, знаєш, у нас бувало різне... Експерименти в інтимному плані теж, тож... — закушує нижню губу дівчина, червоніючи. Та, навіть, і я, усвідомивши сенс почутого, заливаюся фарбою...

І лише Вадим один серед нас зостається спокійним. Ще й, навіть, задоволення якесь пробігається його лицем.

— Так то ж було жмж у нас, про що Ліка в курсі, а от мжм не було. Та й Саньок з першого погляду на таке, не думаю, щоб міг погодитись. То може, Ліка не подумає на трійничок? І Саня їй підтвердить. Адже так, Сашок? Ти, як я бачу, старомодний? — без краплі сорому вивалює свої спостереження міцний хлопчина.

А я ж ледь слиною не давлюся... Не думав, звісно, що ця парочка з такими... сміливими поглядами.

— Ем... Я досить... традиційний у таких питаннях... так, — дещо сконфузившись, бурмочу. — А от коли я вперше побачив вас, то і подумати не міг, що ви такі... — прокашлююсь, згадавши бурхливу сцену ревнощів, свідком і випадковим учасником якої став кілька тижнів тому.

— Які? Пришелепкуваті? Так — ми такі. Були, — регоче Марфа зі своїм велетом на пару. — До народження сина принаймні були... Ой, до речі, от і він прокинувся. Маємо бігти, Саш. Давай, до зв'язку! — прощається швидко дівка та залишає мене переварювати всю нову інформацію в голові на самоті.