Читати книгу - "Гордість і упередження і зомбі"

Така недоречна грубість була особливо болісною для Елізабет, яка знала, що саме цьому чоловікові її мати зобов’язана порятунком улюбленої доньки від неминучої ганьби.

Дарсі спитав Елізабет, як ведеться містерові й місіс Ґардінер після падіння східних воріт, вона не знайшлася, що відповісти, й на тому розмова стихла. Елізабет не хотілося говорити ні з ким, крім нього, та й з ним їй не ставало снаги заговорити. «Я ж не боюся нікого! — думалося їй. — Самої смерті не боюся! А тут і слова вимовити не наважуюсь».

— Давненько вас тут не було, містере Бінґлі, — сказала місіс Беннет.

Той одразу погодився.

— Я вже була злякалася, що ви не повернетеся. Подейкують, що ви хотіли кинути цей маєток. Але я дуже сподіваюся, що це не так. Тут стільки всього змінилося відтоді, як ви поїхали! Порівняно з тим, що застали ви, нечестивих уже майже нема. Міс Лукас зійшла в могилу, заражена моровицею. А одна з моїх доньок щойно вийшла заміж. Може, ви чули? Може, в газетах читали? Про це, як я знаю, повідомили в «Таймз» і «Кур’єр», хоча й не на належному місці. Писано тільки: «Нещодавно Джордж Вікгем, есквайр, і міс Лідія Беннет», — але ані слівцем не згадали про її батечка, її службу його величності й усяке таке. То як, ви не бачили?

Бінґлі відповів, що читав про це, і переказав привітання молодятам. Елізабет боялася підвести очі, а отже, не знала, який вираз був на обличчі в містера Дарсі.

— Звісно, шлюб доньки — це справжнє свято, — вела далі місіс Беннет, — проте водночас, містере Бінґлі, мені прикро, що вона тепер так далеко! Вони поїхали до Кілкенні — це, здається, десь в Ірландії, і бозна-скільки ще там пробудуть. Там міститься Семінарія святого Лазаря для калік — гадаю, ви чули, що його бричка перевернулася й він лишився прикутим до ліжка? І вирішив стати священиком? Бідолашечка Вікгем! Якби ж то в нього було стільки друзів, скільки він заслуговує!

Елізабет розуміла, що мати намагається допекти Дарсі, й ледве могла всидіти на місці від сорому. Однак полегкість принесла думка про те, що Бінґлі не міг відвести погляду від Джейн. Спершу він не наважувався до неї звернутися, проте з кожною хвилиною був до неї дедалі уважніший. Йому здавалося, що за минулий рік ані її краса, ані її лагідна вдача, ані її невимушені манери нітрохи не змінилися, хіба що вона стала трохи серйозніша. Джейн намагалася приховати зміни й думала, що говорить не менше, ніж раніше, проте була така збентежена, що часом і не помічала, як довго мовчить.

Коли джентльмени стали прощатися, місіс Беннет хутенько запросила їх на обід у Лонґборні за кілька днів.

— Містере Бінґлі, ви заборгували мені візит, — додала вона. — Коли ви їхали до міста минулої зими, то обіцяли, що пообідаєте з нами, щойно повернетеся. Бачите, я все пам’ятаю! А ви не дотрималися свого слова.

Бінґлі ці слова трохи збентежили, і він відказав, що його затримали нагальні справи. По тому вони з містером Дарсі сіли в карету й поїхали.

Місіс Беннет ледве стрималася, щоб не запросити їх лишитися на обід того ж дня. Та, хоч на їхньому столі ніколи не бракувало їжі, вона була свято переконана, що чоловік, на якого вона мала такі великі плани, заслуговував на обід із двох страв. І, авжеж, ніщо менше не задовольнило б апетит і гордість того, хто мав десять тисяч фунтів прибутку на рік.

Розділ 54

ЩОЙНО ГОСТІ ПОЇХАЛИ, Елізабет вирішила прогулятися, щоб розвіяти тривогу. Поведінка містера Дарсі дивувала й непокоїла дівчину.

«Нащо було й приїздити, якщо він вирішив корчити серйозну, байдужу й незворушну міну?» — розмірковувала вона.

Задовільної відповіді вона не знаходила.

«Якщо він був доброзичливий і люб’язний з моїми тітонькою й дядечком у місті, то чому ж не зі мною? Якщо він мене боїться, то чому приїхав? Якщо він до мене байдужий, то чому мовчить? Тривожно мені від його поведінки. Але годі про нього думати. Зрештою, я наречена смерті — я присягла шанувати лише лицарський кодекс і мого любого вчителя Ліу».

Тут її наздогнала радісна Джейн, і це на якийсь час допомогло Елізабет дотримуватися цього рішення.

— Мені аж від душі відлягло після цієї зустрічі, — звірялася їй Джейн. — Я знаю, на що здатна, і вже не боюся його відвідин. Я рада, що він пообідає тут у вівторок. Тоді всі побачать, що ми зустрічаємося лише як знайомі, яких ніщо не об’єднує.

— Так-таки й ніщо? — розсміялася Елізабет. — Джейн, начувайся.

— Мила моя Ліззі, ти ж не думаєш, що я така слабка?

— Хіба ж то слабкість? Навпаки — ти виявила нечувану силу, закохавши його в себе по вуха.

Вони не бачили джентльменів аж до вівторка. Місіс Беннет тим часом плекала свої щасливі плани, знов розбурхані доброзичливою ґречністю, яку Бінґлі виявив під час тих коротких відвідин.

У вівторок у Лонґборні зібралося ціле товариство, і найочікуваніші гості прибули вчасно. Коли вони перейшли до їдальні, Елізабет, затамувавши подих, дивилася, чи займе Бінґлі звичне місце поряд із Джейн, яке обирав на всіх попередніх зустрічах. З тих же міркувань її мати розважливо не запросила Бінґлі сісти біля себе. Зайшовши до їдальні, він завагався, проте так склалося, що саме тієї миті Джейн озирнулася на нього й усміхнулася — і рішення було прийнято. Він сів біля неї.

Елізабет із почуттям тріумфу глянула на містера Дарсі, який шляхетно стерпів вибір друга. Та ледве вона подумала, що той дозволив Бінґлі упадати за Джейн, як той, усміхнений і стривожений водночас, також озирнувся на містера Дарсі.

За обідом він був такий уважний до її сестри, що Елізабет упевнилася: якби все залежало тільки від його бажань, то щастя Джейн і Бінґлі було б незабаром справою вирішеною. Вона намагалася не давати волі мріям, але тішилася його поведінці. А більше ніщо її й не радувало — вона була не в найліпшому настрої. Містер Дарсі сів за протилежний кінець столу, поруч із її матір’ю, що було не в радість нікому з них. Елізабет сиділа далі, ніж потрібно було, щоб підслухати їхню розмову, але бачила, як нечасто і як формально вони одне до одного звертаються. Коли Елізабет помітила, як нелюб’язно її