Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Я піднялася до своєї кімнати, втомлено скидаючи куртку й відчуваючи, як стіни дому наче стискаються навколо. Сіла за стіл, відкрила ноутбук, переглядаючи папку з лекціями. Букви зливалися докупи, а думки знову й знову повертались до Лео. Його відсутність важчала з кожною хвилиною, як тінь, що нависла на всім моїм днем.

Кілька разів я бралася писати йому повідомлення, але видаляла слова ще до того, як вони перетворювались на речення. Якщо він мовчить — хай. Я не стану нав’язуватись. Та чомусь, попри всі спроби триматися впевнено, грудну клітку стискало знайоме відчуття порожнечі.

Минуло пів години безуспішних спроб зосередитись. Зрештою, я просто відкинулася на спинку стільця, прикриваючи очі. Потрібно було щось змінити. Взяти себе в руки. Якщо він не готовий говорити — це його вибір. Але я не можу жити, завмираючи щоразу, коли між нами постає тиша.

Знизавши плечима, я встала, вирішивши хоча б прогулятись із Оскаром. Може, свіже повітря допоможе очистити думки... або хоча б зняти цей гніт у грудях. 

Одним із моїх рішучих кроків на шляху до самостійності став переїзд в іншу спальню. Я була більш ніж впевнена: Лео це так просто не залишить. Але що ще я могла зробити? Тримати дистанцію і намагатися зібрати себе докупи видавалося єдиним виходом. Хоча, чесно кажучи, у реальності це виявилося набагато складнішим, ніж я собі уявляла.

Я лежала в гостьовій кімнаті, загорнувшись у ковдру, з Оскаром, який притиснувся до мене, ніби відчував мій внутрішній розлад. Годинник показував лише восьму вечора, а я вже втретє зловила себе на думці, що могла б повернутися у нашу спальню. Прокидатися без його обіймів... без цих ранкових поцілунків... Господи, Лео був справжнім дияволом. Чому навіть у гніві я не могла припинити про нього думати?

Кроки на драбині змусили серце вистрибнути з грудей. Це був він. Мерлін поїхала ще пів години тому, а ніхто інший не міг увійти просто так — охоронець би не пропустив сторонніх. Я міцніше притиснула до себе Оскара, слухаючи, як його впевнений крок наближається.

Двері відчинилися.

— Янголе, будуть якісь пояснення? — його голос пролунав спокійно, але в кожному слові вчувалася сталь.

— Стосовно чого? — зробила вигляд, що мені байдуже, хоча всередині все стискалося від напруги.

— Стосовно того, що ти спиш тут, — Лео повільно розстібнув кілька верхніх гудзиків на сорочці, підкочуючи рукава. Чорт забирай, чому навіть у такі моменти він міг виглядати настільки... небезпечно привабливо? Я змусила себе відірвати погляд від його рук, але це виявилося не так просто.

— Я спатиму тут, — вичавила я. На більше сміливості точно не вистачило.

— Добре, зробимо так: я йду в душ, а коли повертаюся, ти вже лежиш у нашому ліжку. Там і показуй характер.

Серце пропустило удар. Наскільки ж він самовпевнений! Його тон, манери — все це доводило мене до краю. Я стиснула ковдру міцніше.

— Ні, — сказала нарешті, схрестивши руки на грудях, — ми зробимо так: я сплю тут, а ти — у нашій спальні.

Лео кілька секунд дивився на мене, ніби даючи шанс передумати. Потім зітхнув — коротко, з ноткою розчарування.

— Знаєш, — мовив він, — я міг би посперечатися ще, але... — Він не закінчив. Просто підійшов і, перш ніж я встигла збагнути, що відбувається, підхопив мене на руки.

— Лео! — я ахнула, миттєво схопившись за його плечі. — Постав мене зараз же! — опиралася я, але це було марно.

— Продовжуй боротися — і я подумаю, що ти просто шукаєш привід залишитися в моїх руках довше, — кинув через плече, заходячи до нашої спальні.

Я могла б ще щось сказати, але язик наче прилип до піднебіння. Його запах, тепло, ритм кроків, які завжди заспокоювали... Все це було занадто знайомим і водночас підступним.

— Лео... — прошепотіла я, коли він обережно опустив мене на ліжко.

— Ось так краще, — його пальці легко торкнулися мого обличчя, відсунувши пасмо волосся за вухо. — Ти можеш злитися. Кричати. Але я не дозволю, щоб ти ховалася від мене. Тим більше зараз.

Він так просто залишив мене в цьому підвішеному стані й пішов у душ. У голові крутилися сотні не найприємніших слів на його адресу, але я так і залишилася лежати на ліжку. Навіщо? Це нічого не змінить. Лео завжди знаходив мене, скільки б я не намагалася уникнути його. І все ж, десь глибоко закралася тривожна думка: А якщо йому це одного дня набридне?

Двері ванної відчинилися, і він з'явився переді мною — в одних піжамних штанах, з вологим волоссям, краплі води повільно стікали по його ключицях. Не дивись. Не дивись. Звісно, я подивилася.

— Як пройшов твій день? Ти добре себе почувала? — його голос був м'яким, ніби він не залишав мене вранці без жодного слова.

Я стиснула губи, мовчки дивлячись убік. Серйозно? Після всього він ще й дбайливого чоловіка вмикає? Чудово. Прекрасно. Це ж треба мати таку нахабність.

— То тепер ти не розмовлятимеш зі мною, мила? — Лео сів поруч, і матрац трохи прогнувся під його вагою.

— Спочатку ти уникаєш мене, а тепер я — та, хто ігнорує? — злість все ще кипіла, я відвернулася, боячись, що якщо подивлюся на нього ще хоч секунду, то забуду, чому взагалі сердилась.

— Я ніколи не уникав тебе, — його пальці м'яко торкнулися мого підборіддя, змушуючи повернути голову. Його погляд був таким... спокійним. Надто спокійним.

— Справді? — видихнула я, дивлячись йому просто в очі. — Ти просто зник зранку у справах, нічого не сказавши! Ой, ні, вибач, ти ж попросив Ашера підкинути мене. Як же я могла забути про таку... турботу!

Він ледь помітно посміхнувся — і це розлютило мене ще більше.

— Арі... — прошепотів Лео, подушечкою пальця проводячи по моїй нижній губі. — Ти спала. Я просто не хотів будити тебе.

— Ти міг хоча б залишити кляте повідомлення! — вирвалося з мене, хоча я й сама розуміла, що, мабуть, трохи перебільшую. Але почуття були сильнішими за логіку.