Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Це сталося раптово. Одного дня, коли я повернувся додому після школи, на кухонному столі вже лежав тоненький журнал. Зі знайомим малюнком на обкладинці — таким, що я бачив у мами на екрані комп’ютера, коли вона довго щось друкувала й шепотіла слова собі під ніс.

Я підійшов ближче, розгорнув. І там — її ім’я. Справжнє. Друкованими літерами.

— Мамо! — покликав я.

Вона вийшла з кімнати, трохи зніяковіла, ніби це не мало значення. Але в її очах уже світилася тиха радість.

— Ти бачиш? — спитала вона, усміхаючись. — Це всього лиш невелика публікація.

— Це не просто публікація, — відповів я. — Це перша. Це — початок.

Я бачив, як вона торкнулася сторінки, ніби боялась зіпсувати. І як потім сіла, гортаючи журнал з тією ніжністю, з якою колись гортала мої дитячі малюнки.

Ми пили чай, і я читав її історію вголос. Вона була теплою. Живою. Такою, як сама мама. І в кожному абзаці було щось знайоме — її очі, її голос, її душа.

Коли я дочитав, мама мовчки обійняла мене.

— Знаєш, — прошепотіла вона, — іноді мрії просто засинають. Але вони завжди чекають, щоб їх розбудили.

І я подумав: мабуть, найбільше щастя — це бачити, як оживає чиясь мрія. Особливо, коли це мрія того, хто навчив тебе вірити в себе.

---