Читати книгу - "Українська міфологія"

— «Вони на Трійцу виходят. На перший день Трійци. В дванадцать часов дня».[1366]

— «Літом в повдень страшно було ходити, бо з жита вони виходили: у вінках, у лєнтах».[1367]

— «То в двананцить годин дня або в час [на Русальному тижні] вони можуть перенять».[1368]

— «В Русальний тиждень [ходять], від одного часу до трьох».[1369]

У цьому вбачається вже окреслена паралель між русалками й «нечистою силою».

В окремих районах особливо шанують четвер після Трійці — так званий Сухий четвер (інші назви — Русалка, Русáлки, Вмерлих Трійца, Умерлих Трійца, Троїца померлих, Намска Трійца, Навська Трийца, Трійца покойніков), вважаючи його великим святом:

— «То ми празнуємо той день, не робимо нічого».[1370]

— «То в нас з обідами не ходили, то в Рокитнівському районі ходили. Але на мóгилки в той четвер то ходили».[1371]

— «Не робили: йшли на мóглици, і батюшка править».[1372]

— «То в кого, як от ще но рік умер, то йдут на кладбіща, помоляца».[1373]

— «Йшли на мóгилки, несли продукти, випивали, молилися».[1374]

— «Русáлки — гето посля Градової середи четвер — Русáлки, кажуть. Той день на мóгилки йдуть. Заносять шо-небудь, якусь кленину, в той четвер посля Трійци, затикають в могилу кльон».[1375]

У Сухий четвер, як подекуди вважають, русалки сушаться:

— «Сухий четвер, це… просто, Сухий четвер, шо кажут: русалки сушацца. Бо на цьом тижні, на Русалном, — як не сухо, а дóвжен дощ пройці. Покупаць їх. А тоді в четвер посушиць. Оце таке».[1376]

— «Сє Сухій чецьвєр на Русалном тижні. От — сушилі адєжу надварє старіє колісь люді. Казалі — Сухій чецьвєр — русалкі сушацца над беріг».[1377]

— «Сухий чацьвєр був. Русалкі сушетце, казалі, шо сушетце русалкі в чацвєр. Да, да-да».[1378]

Протягом усього Русального тижня чи лише в Сухий четвер «своїм» русалкам на Поліссі подекуди чіпляли одяг (на ранок він нібито виявлявся мокрим):

— «Для русалок там такево повешаєш, та й хай буде. Стареньке, вешали на штахети чи на мотузки. Нихто не бачив, не приходили, чи вдівався чи не вдівався, а вешаєш і кажеш: «Ой, хай буде і для русалки, бо їй тре’ вдітись, їй нема коли одежі там пошити чи зберегти, хай приходе та й бере вдіває». А тепер одежі хватає, та й на їх накидáєм».[1379]

— «В менé й чоловєк умер на Росáлку. Ну, на другий день. І се тут одна баба пришла до менé (Морозиха) і каже: «Ти шоб Росалного тижня, шоб ти в клуню виносила йому штани і сорочку». Ну то я тиє штани й ту сорочку як почепили… то вже сорочка порваласа, то я другу почепила. Ну все забуваюса полапать: кажуть, шо треба полапать — вона буде мокра вранци. Я все забуваюса, і сього року пройшло оньо. Бо кажуть, шо вон буде… бо вон ходить, і вон буде… зарóсюєтца, і шоб ти єму винесла. То я кажу: як почепили тиє його штани і сорочку, то сьо вже сорочка та порваласа… вже ж прошло — двадцать п’ятий рок… Ну там — у клуні тамеки [почепила]. Там сєно лежить. То тамеки та сорочка і тиє штани вóсять».[1380]

— «Це на Русалкі вєшают одежу у хаті. Шоб русалкі вже передевались. Отака — кровать, ускрозь кладут по стульях… Светнý ж ту таку (святкову — В. Г.), і смертéнну (приготовану на смерть — В. Г.) розложували».[1381]

— «Ну, Сухій четвер щитавса в той тиждень, до одежу пересушували всігда. Ну, вікідали одежу, шоб тогó… Ну, шоб русáлки носили. Хýсткі ж вівєшували да все ж на те. Отак у хаті кíдали. Беремо да шось… і хотя би і заре я беру там хусточок штук чотири розгóртаю на лице да ложу в хаті. Хотя і заре одо. Шоб русалки носили. А чи вони його носет чи не носет…»[1382]

Пересушування, перевітрювання одягу має й практичне спрямування: «В Сухий четвер вєшали одежу, шоб просихала, шоб моль не єла».[1383]

На Славутщині (етнографічна Волинь) одяг для русалок вивішували не в Сухий четвер, а на Розигри: «На Розигри дуже добре викидати сушити з скрині. То, кажуть, мерці в це вбираюцця, і дуже добре сушити (вони ж не вбираюцця, а дуже добре — бо мулі не буде). То Мартоха все викидала: «А, хай Марія вбираєцця», — каже (а в неї дочкá померла)».[1384]

З русалками упродовж Русального тижня пов’язують низку заборон. Насамперед, зрозуміло, остерігалися йти в ті місця, де можна було зустріти русалок, тобто до води, у поле, до лісу й на кладовище:

— «У нас колишніє люди, стариє такиє стариє, от, була така Тройца, вона ж не кажен раз в одне врем’є, от, вже ягоди, черница, в нас же там і лєс був… до по ягоди, нас страшілі, шо не йдєт, бо росáвки пріходет, от, дівчата йдут у лєс… росáвки… їх побачіте там… ну, прімерно, мі не бачіли їх, а вони так розказували».[1385]

— «До річки не можна йти, полоть не можна йти десь там на гря´дки, бо русалка залоскоче. Це так казали».[1386]

Також у цей тиждень не можна було спати вдень надворі чи в полі. Подекуди жартували, що хто спатиме вдень, на тому «русалки дрова будуть возити» — почуватиметься змученим:

— «Кажуть, шо не нада було спать на том тижні — возят дрова русалки. А я кажу: «А як я втомлюсь, — я кажу (сміється — В. Г.) — нехай возять, їм тоже зімовать треба». Да й засну в обєд. Ну. Оце ж спіш в обєд, а вони дрóва тобою возять. Собє на зіму. Так старіє казалі».[1387]

— «(Сміється. — В. Г.) Каже — нє нада спать лажіцця, бо русалкі будуть дрóва вазіть на вас, бо русалкі дров поповозять… А [все одно] спалі».[1388]

— «О´то вже як зáснеш, да прийде сусєдка: «Вже-е… русáлкі дров поповозілі…»

Вона в менé була стара така, сусєдка. А я з дє´тьми товчусь-товчусь да засну, до вона вже в хату ввійшла: «Вже вставай. Бо вже навозілі русалкі дров».[1389]

Частотним є варіант уявлень про те, що в такому разі русалка нібито «мешка натягне» (цілий рік людина ходитиме сонна):

— «Я помню, як пáсвіла коровó, то казали, не мона лягати спати. А де ж там — граємось, сидимо-сидимо, да й знов заснем, ну, на вепасе (на випасі — В. Г.). Не мона — ну, мов, шо росáлки… Ну, росалки, так як вже нас лякали, шо наложать мішка. А чи то правда?»[1390]

— «Надворі нє [не спали]. Каже: