Читати книгу - ""Невільниця серця", Верона Дарк"

Після ночі, що здалася вічністю, Карім нарешті повернув Алію додому. Вона сиділа в машині, загорнута в плед, притискаючись до нього плечем, як дитина. Її руки тремтіли, обличчя було втомленим і зболеним, але в очах знову з’явився вогник життя — вона була жива, вона поруч із ним.

Айша була в Ельфан, і Карім відразу подзвонив, щойно вони в’їхали на територію маєтку. Вже за годину маленька дівчинка вбігла в дім і, побачивши маму, кинулася їй на шию.

— Мамочко! — кричала вона крізь сльози. — Я так скучила!

Алія обіймала доньку, і обидві плакали — це були сльози щастя.

Карім стояв поруч, і щось велике та важке відтануло в його грудях. Він обійняв обох.

— Я більше ніколи не дозволю, щоб вам щось загрожувало.

Наступного дня Карім відвідав Мехмета в лікарні. Той був ослаблений, але усміхався.

— Ти мене не підвів, брате, — сказав Карім, тиснучи йому руку. — Без тебе я б її не врятував.

— Ти б знайшов спосіб. Але тепер ми зобов'язані знищити Аміра. Назавжди.

Карім кивнув.