Читати книгу - "Ярино, вогнику мій"

Налякана Яринка покірно пішла за євнухом, розуміючи, що марно благати. Сіразі похмуро косував на дівчину і не міг зрозуміти, чому її вжахнула перспектива стати наложницею, коли про таку удачу мріють чимало мешканок гарему.

Палацові лазні розташовувалися в садах гарему і були чудовим куточком, тому, незважаючи на свій пригнічений стан, Яринка з цікавістю озирнулася по боках. Ще в Феррах-Кермені вона дивувалася, що у татар існують громадські лазні, або хамами, які за плату міг відвідати кожен охочий. І навіть жінки! Щоправда, дами відвідували лазню в певні дні, у які не впускали чоловіків. Але палацова лазня в порівнянні зі скромною феррах-керменською була розкішною: різьблена стеля, мармурові підлоги, стіни та лежанки і кришталево чиста вода у фонтанчиках з позолоченими кранами.

Передоручивши Яринку банщицям, Сіразі пішов. Перед миттям служниці ретельно видалили з тіла Яринки все волосся, не збриваючи, а вирвавши за допомогою смужок тканини, змазаних тягучою сумішшю,[61] яку власноруч виготовляв Сіразі і тримав у секреті її рецепт, а потім довго мили і парили. Мило замінював кил – блакитна мильна глина, розведена відваром із пелюсток фіалки, якою дівчині натерли все тіло. Потім усе це змили відваром із запашних трав, у її тіло втерли ароматні мазі, від яких шкіра стала м’якою й оксамитовою. Волосся Ярини вимили заморським милом і втерли у ще вологі пасма густий настій із розварених пелюсток мальви, який надав їм гладкості й шовковистості.

Ярина покірливо зносила всі ці приготування, роздумуючи, як уникнути нової халепи. А ще зрозуміла, що саме Сіразі напоумив Латіфу відправити її до хана в ліжко. «Господи, ну коли вже я порозумнішаю?! Навіщо я довірилася цій людині?! Він виявився ще гіршим, ніж Ферхат! Нікому на світі не можна вірити! І мені ніяк не уникнути цієї ганьби», – думала вона.

Дівчину вже закінчували натирати пахощами, коли знову з’явився Сіразі й безцеремонно увійшов прямо в купальню.

– Вийди, Сіразі-ага, – вигукнула Ярина, соромливо закриваючись руками.

– Це ще чому?

– Але ж ти чоловік… – почала дівчина, але замовкла, бо євнух і служниці голосно зареготали.

– Оце вже справді немає Бога, крім Аллаха, і Магомет – Пророк Його, якщо ти, свята наївність, розгледіла в мені мужчину! – богохульно промовив Сіразі. – Ану, підведись! – наказав він, а потім прискіпливо оглянув оголену Яринку, поремствував, що вона й худорлява, й груди в неї малуваті, і стегна вузькуваті, але тут уже він нічого поправити не може!

– А це ще що таке?! – вигукнув він, помітивши шрам від нагайки на її спині. – Звідки це в тебе? От уже ж негідники! Вічно все псують! – обурювався євнух, не уточнивши, хто ж саме ці негідники. – Гаразд, замажемо цей шрам білилом, і хан нічого не помітить! Так, підведете їй очі сурмою. А ось брови підфарбовувати не треба! І рум’ян не треба – у неї чудовий, ніжний рум’янець.

Після лазні служниці відвели Яринку до палацу, де з особливою ретельністю завершили всі вказівки свого патрона. А Сіразі крутився поруч, немов настирлива муха, і так старався поліпшити зовнішність Ярини, як не старається інший воєначальник, розставляючи війська перед битвою. І залишалося тільки дивуватися, звідки береться жвавість у його огрядному тілі, і здогадуватися, звідки він знає всі ці хитрощі. Спостерігаючи ці старання, Ярина зненавиділа євнуха. «Господи! Яка огидна людина. Готує мене, немов товар для продажу!» – думала дівчина, з жахом і гидливістю чекаючи того часу, коли їй доведеться йти до ханської опочивальні.

– Ходімо! – наказав Сіразі, востаннє оглянувши дівчину.

– Сіразі-ага, я благаю тебе, позбав мене від цього приниження! – у розпачі заблагала Ярина.

– Ну, що ти так упираєшся, наче Валаамова ослиця?

– Це безчестя для мене! А хан бридкий, старий, і мені в батьки, якщо не в діди годиться! Та й…

– Старий кінь борозни не зіпсує! – глузливо обірвав її євнух і потягнув до ханських покоїв.

Уже перед дверима він ще раз оглянув її з голови до ніг і підштовхнув до дверей.

– Я не піду до нього! Краще нехай мене вб’ють! – твердо вигукнула Яринка, зупинившись біля дверей.

– Та чи ти зовсім божевільна?! – зло зашипів Сіразі. – Та ти хоч розумієш, що з тобою за твої вибрики зроблять? Іди і тільки спробуй не задовольнити хана, і я сам, своїми руками всі жили з тебе витягну! – і, схопивши дівчину за руку вище ліктя, постукав у двері, відчинив їх і штовхнув її всередину, а сам зачаївся за дверима, притулившись до них вухом, щоб усе чути.

Ярина, опинившись у ханській спальні, застигла на порозі, тремтячи всім тілом. Іслям іще не спав, а в задумі сидів на низькому дивані, що тягся вздовж стіни. Дівчина підійшла ближче, від страху забувши вклонитися, і зацьковано дивилася на старого хана.

– Ти чого сюди прийшла? – запитав Іслям.

– Мене прислала ана-беїм, щоб я… – і замовкла, не в силах договорити.

Іслям підійшов до Ярини – вона підвела на нього очі, і в її погляді він прочитав огиду. Дівчина відвернулася і міцно заплющила очі, щоб не бачити його, і щосили стримувалася, аби не відштовхнути його, перш ніж він до неї доторкнеться.

– Пішла геть звідси! – раптом із ненавистю промовив Іслям. – І щоб духу твого тут більше не було!

Ярина ошелешено подивилася на хана, а той помітив, що в її погляді, окрім подиву, засвітилася радість. Дівчина, полегшено видихнувши, розвернулася і так поспішно побігла до дверей, рвучко відчинивши їх, що Сіразі не встиг відскочити й отримав гарний удар по лобі. Євнух упав, а Яринка перескочила через його тушу і побігла геть, неголосно стукаючи черевичками по підлозі. Бідний Сіразі змертвів від страху і несподівано легко для своєї маси схопився, щоб утекти, коли його покликав хан. Євнух наблизився, тремтячи всім тілом і боячись гніву свого володаря. Але Ісляма душив сміх від поспішної втечі Ярини і конфузу євнуха.

– Якщо повелитель бажає, то я негайно накажу задушити цю рабиню, – наважився заговорити Сіразі.

– Навіщо сестра прислала до мене саме її? – запитав Іслям, ретельно стримуючись, щоб не зареготати.

– Моя султані сподівалася, що Ківілчам скрасить печаль мого милостивого падишаха, оскільки їй вдалося сприятливо вплинути на Шахіна Ґерая-султана, але моя господиня не врахувала…

– Ти нікому не