Читати книгу - "Король стрільців"

Б а с   (кричить). Гальт! Досить! Досить! Веґ, веґ, веґ, зійти з грища! Пане, я вас не слухаю, я вас не знаю, я з вами не говорю. Пане, я знаю, що роблю, я відповідаю за те, що роблю, а вам до того зась! (Вхопився за голову). Господи, до чого ми котимось? І це має бути світоч українського спорту? Пане, це нахабство, ви не маєте почуття чести, ви не маєте амбіції спортовця!.. (Лагідно). Ґеню, дорогий хлопче, коханий урвителю, прошу вас, благаю: змилуйтеся наді мною, не починайте собі більше з тої бочки, не грайте мені на нервах… Ну, скажіть, скажіть, що ви тільки жартували собі, що це був тільки жарт.

П о е т   (гірко). Так, жарт… Сумний це жарт… А ще сумніше буде дивитися, як завтра чи післязавтра викидатимуть вас жиди з вашої власної фабрики… Пане директоре, прошу вас, рятуйте фабрику. Погодіть добро вашої фабрики з добром вашого клюбу! Рятуйте її хоч би… хоч би для вашої дочки, якій ви, чей же, повинні забезпечити майбутнє…

Б а с   (б'є себе рукою по чолі). Хо-хо, ми вже вдома! Да іст дер гунд беґрабен! Вилізло шило з мішка. До моєї дочки конопатиться, шибеник, урвитель, ха-ха-ха… Другий кандидат на зятя, що, Кліщик, ха-ха-ха!.. Браво, браво, молодець! То люблю! То розумію! Накинув гостре темпо в першій половині і тягне просто на браму.

К л і щ и к   (лютуючи). Пане Скакун! Це нахабство! Як ви смієте, що ви собі гадаєте?

П о е т   (збитий з пантелику). Але ж панове, я… я…

Б а с   (плескає поета по плечах). Мой, нічого з того не вийде, вибий собі це з голови раз і назавжди. Видиш, коханий хлопче, ти з місця накинув високу гру, а ти повинен би в початках грати приземно. Я копунів дуже люблю, футбол — це моя Ахіллева п’ята, я все для тебе зроблю, але рідної дочки за тебе не віддам. Шлюс!

П о е т.   Але ж пане директоре!..

Б а с.   Ні, ні, ні. Я собі кріпко постановив, що своєї рідної дитини не видам за спортсмена. А що я скажу, це мур. Бачиш, ви, спортсмени, добрий народ, але трохи грубошкірий. Ви не вмієте обходитися з жінками як слід. Мой, та то не є футбол, ні мішок до боксу, того не можна ні бити, ні копати, та ж то таке ніжне, як павутиння, як китайська порцеляна. От — дмухнув — та й розвіялось, як пух.

П о е т.   Але ж пане директоре, я… я…

К л і щ и к.   Пане Скакун, як ви посміли? Панна Іра моя суджена!

Б а с.   Но, но, ти також не накидуй гострого темпа. Хто тобі її присудив?

К л і щ и к.   Е… фактично… Моя будуча суджена.

Б а с   (до поета). Отже так, сину! З тої муки хліба не буде. А що з самою фабрикою також не оженишся, то хай тобі буде все одно — чи вона завалиться, чи ні.

П о е т   (шпурляє папери на землю): Ні, годі. Досить цього! Панове, я не маю чого тут довше робити! Я не лишуся тут ні секунди довше. Це з вашого боку крайнє нахабство вмовляти в мене наміри, яких я ніколи не мав і не маю. Я… я… не позволю себе ображати. Я відходжу звідсіль!

Б а с   (вхопив його за полу). Гов, гов, поволі, це тобі так легко не піде. Тепер хочеш втікати, за два тижні перед вирішними змаганнями?.. О, братіку, в нас так нема. Кліщик, тримай його, бо втече!

К л і щ и к.   Е… фактично, пане директоре. (Вхопив поета за обшивку).

П о е т.   Пробі, панове, не рвіть на мені одежі! Де я тепер куплю нове убрання?!

І р к а   (входить). Татку! Юрку! Що тут діється?

Б а с   (пускає поета з рук). О, моя донечка, моє золотко, моя Ірочка кохана. (Цілує її в чоло). Де ти була, доньцю, що? На прохід собі дитинка ходила, що? Ми тут бачиш, золотко моє, так утрійку робимо передобідню гімнастику по системі Міллера. Це дуже здорово, що, Кліщик?

П о е т   (розминає боки). Справді, здорово!.. Ой, ой…

К л і щ и к.   Е… фактично, пане директоре. Добридень, Іро (Цілує її в руку).

І р к а.   Юрку, скільки разів я вже тобі казала, що на курорті не слід цілувати пані в руку? (до Баса). Татко собі гімнастикується по системі Міллера, а там, дома, за татком від самого ранку отакий хвіст людей стоїть. Були якісь жиди з векслями, був коморник із суду, були селяни, купці, чекали до полудня. А татка, очевидячки, нема, бо татко гімнастикується. А я приїхала на ферії зі Львова не на те, щоб відпочити по іспитах, але на те, щоб обгризатись з татковими жидами.

Б а с.   Пробач, золотко моє, але я мушу на хвилиночку скочити до міста в дуже важній справі. Мусимо скочити, що, Кліщик? Ми тут тебе лишаємо з нашим королем стрільців, паном Скакуном, ти вже, мабуть, з ним знайома?

І р к а   (байдуже). Мабуть… (до Кліщика). Юрку, бійся Бога, що буде з фабрикою? Таткові грозить руїна!..

К л і щ и к.   Е… Фактично… До побачення, Іро. (Цілує її в руку).

Б а с   (до поета). Ти, мой, не відважся мені дезертирувати, бо я тебе зловлю хоч би і стежними листами! A пополудні — штанцята, футболівки і на тренінґ. Гляди мені! (До Ірки). Я тільки на хвилину, золотко моє, я на одній нозі: скочу до міста і зараз прийду на обід. Ану, Кліщик, гайда до роботи. Мусиш сьогодні доглянути малювання плота довкола нашого грища.

К л і щ и к.   Е… приказ, пане директоре!

Б а с.   О, то люблю! То розумію! То