Читати книгу - "Король стрільців"

Виходять.

І р к а   (по хвилині мовчанки). Ну, що ж пане поете? Далі шукаєте натхнення?

П о е т   (збирає розсипані папери). Та, я, властиво…

І р к а.   Та ви, властиво, певно будете найбільший поет поміж спортовцями і найбільший спортовець поміж поетами?

П о е т   (крізь зуби). Ох, Боже!

І р к а.   А знаєте, пане, що як я на вас дивлюся, то жаль мене бере…

П о е т.   Спасибі…

І р к а.   Скажіть, що вам стрілило вчора до голови представити себе як поета? Смішний чоловіче, та ж я зразу взнала, що ви стільки визнаєтесь на поезії, що вовк на астрономії.

П о е т.   Дякую.

І р к а.   Ви, певно, думали, що заімпонуєте мені тим, коли назвете себе чимось кращим, як футболіст?

П о е т   (поривчасто). А ви, певно, вважаєте, що нема на світі чогось гіршого, як футболіст?

І р к а   (тупає ногою). Так! Власне я так думаю! А вам, може, не в лад? Прошу — до чого доводить людей цей ваш футбол… Подивіться — на що замінили ці нероби фабрику мого татка. Але вам це, очевидячки, ні болить, ні свербить. Та потіштеся, що таких чудаків, як мій батько — багато не найдете. І… коли він піде з торбами (голос в неї заломився), тоді й прийде кінець вашому пануванню…

П о е т.   Панно Ірино, я теж так думаю.

І р к а.   Що ви думаєте?

П о е т.   Я… власне, сьогодні, в перший день свого урядування, завдав собі трохи праці і… перевірив ділові книги підприємства вашого батька… Так, згрубшого, бо книги були досі дуже недбало ведені… І я переконався, що з фабрикою, направду, погано. Їй грозить катастрофа.

І р к а.   Гм, то з вас цікавий монструм. І поет, і футболіст, і бухгальтер…

П о е т.   Це вже така прикмета нашої гарячкової доби, що молоді люди є всім і нічим…

І р к а.   Отже бачите, бачите самі, маєте наочний доказ, до чого довела та череда галапасів, яких мій бідний татко годує й утримує.

П о е т.   Панно Ірино… ці люди не винні… їх просто приневолюють тут дармувати. Я беру по собі: коли мене вчора прийняли на роботу з платнею 300 злотих, а сьогодні силоміць відривають від праці і кажуть йти купатися або вигріватись на сонці, то… то я не знаю, як це назвати… У всьому вина пана директора. Я розумію, що можна захопитись спортовою ідеєю, можна працювати для неї, допомагати їй грішми, але все до якоїсь межі… Та це, що я тут побачив, це вже переходить всяке поняття!

І р к а.   Слухайте… я бачу, що ви думаюча… трохи думаюча людина, мимо того, що ви футболіст.

П о е т   (зрадів). Справді?

І р к а.   Принайменше — робите таке враження… Скажіть: навіщо кому здався той ваш спорт?

П о е т.   Але ж я тої самої думки, що ви!

І р к а.   Що ви сказали?

П о е т.   Ах, я саме хотів сказати, що… що ви недоцінюєте ваги спорту для української нації. Так! Я маю зовсім інший погляд на цю справу! Про те навіть не може бути мови, чи спорт нам потрібний, чи непотрібний, бо… бо він нам дуже потрібний!

І р к а.   Ну, скажіть, ради Бога, кому потрібна ота безумна біганина за кусником шкіри, що наповнений повітрям? І яку користь має з того українська нація?

П о е т.   Але ж ви мені мої слова виймаєте з уст!.. Ні, ні, не виймаєте! Я є зовсім іншої думки! Ви переборщуєте! Футбол — це дуже старовинна і культурна гра. Її знали ще старинні греки! От, у такому Лондоні, то навіть сам архієпископ грає в футбол. До полудня править богослуження, пополудні скидає рясу і… бігає за кусником шкіри, що наповнений повітрям.

І р к а.   А чи ми мусимо від чужинців мавпувати всі їхні дивацтва і примхи? (Махнула рукою). Ах, кому я те все говорю!.. Вам? Ха-ха-ха! Хіба ж це вас переконає? Ох, смішно мені з себе…

П о е т.   Ах так, справді смішно, що ви мені це говорите! Мені!.. Ха-ха-ха!

І р к а   (тихо). Жаль… А я думала, що ви трохи інакші, як ці… другі…

А н н и ч к а   (стає у дверях і киває пальцем до поета). Паничу! Паничу! А йдіть-ко суда!

П о е т.   Хто — я?

А н н и ч к а.   Ви, ви. Йдіть суда! Борзо, борзо!

П о е т   (замішаний, підходить до неї). Ну, чого тобі треба від мене?

І р к а.   Ах, це так! (Прикусила губи і відвернулась).

А н н и ч к а   (півшепотом). Бо я хотіла вас поспитати, ци не був гоздечки пан Славцьо?

П о е т.   Не був… Не знаю… Я його не бачив.

А н н и ч к а.   Бо я мушу його сокотити перед тов… (Кидає злісним поглядом на Ірку).

І р к а   (почула це). Не бійся, Анничко, я тобі не відбиратиму твого… панича. Не така він цяця, щоб ми обі за нього дерлися.

А н н и ч к а   (радісно). Їй… Божечку!.. Панночко солодка! Справді не мете відбирати? Ви його не любите? Ви його не хочете? Ох, яка ж я рада та втішна! Та дєкую вам красно, панночко, абисте здорові були! (Обіймає Ірку, цілує). І вам дєкую, паничу! (Цілує поета і вибігає).

І р к а   (глумливо). Чи це у вас також зараховують до спорту?

П о е т.   Що саме?

І р к а.   Бідненький — не розуміє!.. Невинне ягнятко. А оце кручення голови сільським дівчатам, — не дівчатам, а дітям, бо Анничка це ж дитина!

П о е т   (ломить руки). Але ж це не я їй голову кручу!

І р к а.   Ага, навіть не маєте відваги признатися до свого нікчемного вчинку. Так робить джентельмен, спортсмен…