Читати книгу - "Не кохай мене, Ольга Джокер"

- Сергій Іванович заборонив тренування ще на один місяць, — озвучую лише крихітну причину свого паршивого настрою.

- Ну і добре. Ти кудись квапишся?

Пальці Ярослава натискають на талію. Я широко відкриваю рота і хапаю повітря. Нічого не можу з собою вдіяти, тільки стою, витягнувши руки по швах. Хочу обійняти у відповідь, але не зрозумію, наскільки це буде доречним у цій ситуації.

- Поспішаєш, Сонь? – повторює запитання Ярослав, коли я надто довго мовчу.

- Так. Хочу якнайшвидше повернутися у спорт.

- Щоб наразити себе на небезпеку?

- Ти нічого не розумієш, Яріку! - відсахнувшись, ударяю його долонями по грудях.- Ти нічого не розумієш, чорт забирай! Я зараз нікому не потрібна! Вийшла на п'ять місяців із ладу, а моє місце зайняла Ліда Романенко. Тепер вона працює та завойовує медалі!

- І ти будеш, — спокійно відповідає Жаров.

- Просто скажи, чим вона краща за мене?

Останнє питання виходить особливо жалібним і якимось двозначним. Поки я обмірковую сказані слова, Яр підходить впритул і, обхопивши рукою мою шию, притискається губами до моїх губ. Ох, боже.

Його повіки прикриваються, язик тут же знаходить мій. Я гублюся на долю секунди, тому що не думала нічого подібного, але потім встаю на носочки, щоб бути вищою, обіймаю Яра за шию і відповідаю на поцілунок.

Ярослав накриває вільною рукою мої груди. Погладжує, потім стискає. Я, звичайно, без бюстгальтера. Ні разу не послухалася Жарова, бо ніхто, окрім нього, на мої одинички не дивиться. По шкірі гуляють мурашки, а низ живота зводить судомою.

Не встигаю як слід закінчити думку, як Жаров знімає з мене топ. Перериває поцілунок, відкидає його кудись у куток кімнати. Затуманеним поглядом дивиться в мої очі, потім спускається нижче. Соски миттєво твердіють. Невже Яр із тих збоченців, кому до душі крихітні груди? Інакше чому він так неприховано таращиться?

- Мені треба у душ, — шумно видихаю.

- Не треба, — хитає він головою. - Потім.

Яр наступає, я відступаю. Доки мої щиколотки не впираються в ліжко.

Сперечатися з ним у мене немає жодного бажання, тому я відключаю всі свої емоції, крім хтивості та бажання. Сідаю на ліжко, Яр стягує мої шорти разом із трусиками. Я залишаюся абсолютно голою. Падаю на подушку, дивлюся в білу стелю. Від страху відстукують зуби, але я втішаю себе тим, що вдруге не повинно бути так боляче, як першого разу.

Ярослав лягає поряд. Я повертаю до нього голову, торкаюсь губами його шиї. Перед очима пливе, я не можу повірити, що все повторюється. І Яр сам… він сам прийшов до моєї кімнати!

Жаров чіпає мене скрізь, де тільки може дотягнутися. Цілує плечі, ключиці. Здається, це моя ерогенна зона, тому що очі закочуються від задоволення, а волоски на шкірі наелектризовуюься і встають дибки.

- Ярік, Яр. Ще, будь ласка...

Між ніг волого. Жаров переконується у цьому, коли розводить мої стегна та торкається чутливої ​​шкіри. Він нестримно лається, опалюючи гарячим диханням щоку. І гладить мене, пестить. Робить зі мною зовсім неймовірні речі, про які раніше я могла лише мріяти.

Якої миті я опиняюся верхи на його стегнах — навіть зрозуміти не встигаю. Яр лежить на спині, я розстібаю гудзики на його сорочці і проводжу кінчиками пальців по кубикам. Обожнюю його тіло. Його всього.

- Можеш повернути мене у попереднє становище? — питаю нервово.

- Ні, - мотає він головою.

- Гей, пусти!

- Контролюватимеш процес, — вимовляє з єхидною усмішкою. - Можливо.

Я хочу сказати, що не вмію, але Яр піднімає мої стегна і тягне вниз блискавку на штанах. Я дрібно тремчу. Проходить кілька секунд, перш ніж Жаров одягне презерватив.

Погладжую його плечі, дозволяю наполегливим губам цілувати мої груди, облизуючи соски і злегка прикусуючи їх. Мені приємно та добре. І я майже згодна на все.

Долоні Ярослава піднімають мої стегна. Його член упирається мені  між ніг. Я заплющую очі і відчуваю, як Яр опускає мене вниз. Максимально плавно та обережно, шумно дихаючи при цьому. Я відчуваю болісно-приємне вторгнення. Тіло, як і раніше, напружене, я не рухаюся і дозволяю Ярославу керувати собою, то піднімаючи вгору, то опускаючи вниз.

- Сама, — каже Яр. - Давай сама, Соня.

Згідно кивнувши, упираюся в його груди. Я лише спробую. Сумніваюсь, що в мене вийде, як треба. Так щоб сподобалося Ярославу.

І я рухаюся. Повільно, не до упору, бо боюся, що для мене це занадто.

Дихання рване та важке. Яр міцно стискає мої стегна, його губи пливуть у порочній посмішці. Я ніяк не можу зрозуміти: він насміхається з мене або ж задоволений? Заплющую очі, відчуваючи, як голова йде кругом.

Все змінюється за секунду. Яр перевертає мене на спину, знімає сорочку та нависає зверху. Я заворожено дивлюся на срібний хрестик, що висить у нього на шиї. Здається це подарунок від мами. Цілую Ярослава куди виходить. Мої ноги обвивають його стегна, він входить в мене, активно рухаючи стегнами. Схоже, Яр звик брати різко, гостро та грубо. Можливо, рано чи пізно я до цього звикну і теж підлаштуюсь.