Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

– Це завжди було... несподівано, – обережно відповіла я.

– Що ж ти сама не хочеш вибрати? – продовжив він тим самим вкрадливим тоном.

Щоки стали ще гарячішими і, мабуть, червонішими.

– Скажи, Аліс, – не відставав спокусник, терзаючи мої набряклі соски.

– Так, – простогнала я. – Щось у твоїх вбраннях було дуже... пікантне. Мені подобалося відчувати реакції... оточуючих.

Я ризикнула подивитись на Адрана. Той кивнув, примудрившись поєднати задоволення та ревнощі. Які, сподіваюся, мені не примарилися. Як і перебіжне коливання.

– Тоді в мене для тебе ще дещо є, – радісно оголосив він.

Ох, сподіваюся, не пошкодую, що не скористалася нагодою і не обрала одну з запропонованих шикарних суконь?!

Дрон підвівся, потягнув мене за руку з кабінету все до тієї ж знаменитої шафи, бездонній скарбничці драконячих фантазій. Вивудив незрозумілий ремінець з довгою тонкою бахромою, і, не встигла я схаменутися, застібнув його навколо моєї шиї.

Бахрома розсипалася по плечах та грудях, по животі, закінчуючись приблизно на рівні попки. Адран окинув мене поглядом, звів брови, витяг з шафи ще один ремінець, яким перехопив талію, і задоволено кивнув.

Я підійшла до дзеркала, дивуючись, ну хто мене взагалі за язик тягнув? Зараз вийшла б у крутецькій сукні на заздрість усіх наречених, так ні ж!

Золотиста найтонша бахрома обліпила постать, повторюючи всі округлості, а подекуди й прочиняючи. Підскочивши під ремінцем, закінчувалася трохи нижче за учорашній піджак, але при рухах зметалася та прилипала.

– Упевнений, що ти не кіт? – фиркнула я, помітивши ситий погляд Дрона з усмішкою, яка радісно розпливалася.

Той невдоволено скривився, наближаючись. Запустив пальці під бахрому, намацуючи соски. Акуратними рухами розчистив для них лужки, надаючи одягу свій улюблений вигляд. Помилувався, трохи подумав і раптом зробив інакше: обвів нитки навколо грудей, повністю відкривши її і залишивши лише тонкі пасма на сосках.

– Ну ні! – обурилася я, намагаючись заглушити зрадницькі позивні збудливого тіла. – Я так не піду!

– Гаразд, – на диво поступливо погодився Дрон, з жалем окинувши мене поглядом.

Я навіть не знайшлась, що сказати, за звичкою чекала наказів командним тоном. Повернулась перед дзеркалом, роздивляючись, теж із несподіваним жалем. Так і уявлялося, як мене пожирають очима всі ці стурбовані пси! Тільки чогось не вистачало...

– Панчошки? – невинно поцікавилася я. Дрон засяяв і одразу ж простягнув мені заготовлений реквізит:

– Гетри!

Справді, «панчохи» цього разу виявилися трохи вищими за коліна, темно-коричневі, ледь поблискуючі в тон сукні з бахроми. Я натягла їх, підняла руки поправити волосся, і вся краса одразу збилася. Дрон невдоволено рикнув, прийнявшись приводити мене до ладу, заново розчищаючи між тонкими нитками місце грудям.

Двері, що безшумно відчинилися, принесли з собою масу запахів, включаючи ароматний м'ясний сніданок і не ароматну, але вже звичну Лорі. Дівчина зупинилася, проковтнула, побачивши оголеного Адрана, який, навіть не подумавши зніяковіти, рушив їй назустріч.

– Дрон... ммм... – облизала вона пересохлі губи, кинувши на мене погляд. – Будь ласка? – Майже шепнула, правда, я не зрозуміла, до чого.

Адран підняв брову. Кого, цікаво, він дражнить? Її чи мене?

Ні той, ні інший варіант мені не подобалися, я взяла гребінець, попрямувала до найближчого крісла, але, не встигнувши сісти, ніяково впустила його за спинку. Спантеличившись, нахилилася, намагаючись вгледіти. Наростаючий ззаду рик та звук дверей, які гучно плеснули, показали, що я на вірному шляху.

Адран наздогнав мене зі спини, очікувано штовхнув вперед на крісло, звільняючи і без того сяючу попку від залишків бахроми. Я спробувала сісти, але він різко потягнув мене за стегна, піднімаючи.

– Стій! – скомандував, змушуючи нахилитися і впертись руками.

Кілька разів огладив попку, милуючись, стиснув долонями, запустив великі пальці між ніжками. Подржнив трохи, відкриваючи і закриваючи лоно, і раптом майже насадив на себе.

Красень з силою водив моїми стегнами туди-сюди, насаджуючи на себе і майже знімаючи – залишалося тільки утримувати рівновагу. Раптом запустив одну руку вперед, намацуючи клітор, іншою взявся за знемагаючі груди. Дочекався, поки почну кричати, стискаючись усім тілом, і одразу розрядився в мене.

Шипи, що виступили, вже майже не напружували – я відчувала їх як щось звичне та рідне, що навіть надавало деяку пікантність дотикам.

Віддихавшись, кинула погляд у дзеркало. Бахрома звалялася, місцями закрутилася вузлами – не думаю, що її вдалося б розплутати навіть за допомогою гребінця.

– Ти впевнений, що це гарне вбрання?

Дрон відірвав погляд від споглядання шипів, які поступово зменшувалися, хмикнув невизначено.

– Після їжи нове підберемо. Чи передумала та вирішила сукню? – додав єхидно.

– А ось і передумаю, – буркнула я, прямуючи до столика біля дивана.