Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

Поки Адран насипав м'ясне рагу, що виходило парою і ароматами, я задумливо покрутила в руках глянсову сливу. Але не встигла відкрити рота і вкусити, як невгамовний дракон раптом підхопився.

– Що? – злякалася я.

– Ляж! – озвався він. Заінтригована, я послухалася, і Дрон, уже з боку своєї улюбленої шафи, додав: – І ноги розсунь!

Знизавши плечима, я закинула одну ніжку на спинку, а другу трохи зігнула в коліні, прикривши найінтимніше бахромою. Після чого вгризлася в сливу, але так і не змогла добре прожувати, бо мій монстр повернувся з підозрілою дерев'яною коробочкою.

Оглянув вигляд, що йому відкрився. Роздратовано прибрав бахрому, розчищаючи найцікавіше. Я трохи затремтіла, інстинктивно спробувавши звести коліна, але Дрон натиснув на них, показуючи, щоб залишила як є. Витяг кілька золотих кульок, якраз за розміром сливи, і по одній почав вводити їх у мене.

На черговій я відчула себе заповненою, кульки торкалися – трохи холодячи, але швидко нагріваючись – десь у таких точках, які знову почали реагувати, незважаючи на щойно отриману розрядку. А ще шалено подобався погляд, яким водив по мені Дрон – він змушував живіт стискатися, чекаючи нових насолод.

Помацавши пальцем кульки і переконавшись, що додавати нічого не потрібно, Адран задоволено кивнув і вставив під ними пласку, трохи закруглену човником штучку, закріпивши ланцюжками навколо стегон – мабуть, щоб не викотилися. Помилувався на діло рук своїх.

– І мені так ходити? – поцікавилася я, сідаючи.

– Це ще не все, – порадував він, повертаючись до їжі.

– А що?

– Дізнаєшся, – Дрон загадково повів бровами, запускаючи в рот ложку.

Я прислухалася до себе, сидіти було трохи незвично, але приємно. Незабаром у мене всі м'язи болітимуть від таких вправ! Але скільки ж кайфу, пес дери!

Оглянула сливу-зрадницю, але вона була смачною, як і фантазія Дрона, тому я її догризла та взялася за щільнішу їжу.

– Знову двері не зачиняєш? – поцікавилася, кивнувши на вхід.

– Звичка, – знизав плечима Дрон.

– А що ти Дейкові пообіцяв? – пригадала я.

– Що більше цього не повториться, і сьогодні ніч проведу в ланцюгах.

– Щось ти надто задоволений.

– Ну ти ж прийдеш до мене? – упевнено посміхнувся Дрон.

– А Дейк не вирішить перевірити? Чи сюди зазирнути?

– Вирішить. Але ти йому не відчиниш. Указом Ватажка не має права тебе чіпати, охорона не пропустить. А до мене, напевно, до того загляне.

– Впевнитись? – фиркнула я.

Адран знизав плечима.

Він примудрився закінчити раніше за мене, і поки я закушувала шматочком ніжного тортика, встиг не тільки одягнутися у звичну сорочку з металевим відливом та вузькі штани, а й витягти з шафи чергові сіточки.

Я кинула тужливий погляд на кабінет, жалкуючи про сукні і водночас усвідомлюючи, що не зможу спокійно спати, доки не поміряю те, що він приготував.

Дрон допоміг мені позбутися бахроми та гетр, і одразу почав натягувати чергові панчохи. Ні, не панчохи! Це виявилися дві сітчасті половинки, що покривали руки, ноги і боки – але зовсім нічого не закривали ані попереду, ані позаду.

Втім, попереду він стягнув їх шнурівкою з широкої стрічки, позаду теж щось зробив, перезакріпив ланцюжки на стегнах і задоволено повів до дзеркала.

– Ох, поверни нашийник із бахромою! – вирвалося в мене, коли я себе побачила.

Дрон просунув набряклі соски в кутки шнурівки, так, що всі груди трохи піднялася і призовно сяяли під стрічками.

Кінчики шнурка, звужуючись, звисали до пупка, а далі дві половинки одягу зовсім нічого не з'єднувало! Лише знизу поблискувала та напівкругла штуковина, умовно прикриваючи найінтимніше – так, що епіляція була помітна, але все ж таки залишався невеликий простір для фантазії. Від неї навколо стегон, уже поверх сітки, йшли ланцюжки, що підтримували.

Я повернулась. Спина і пікантний кружечок попки залишалися відкритими, інше на попереку стягувалося дрібнішою шнурівкою. Яку, між іншим, так і хотілося потягнути та розв'язати!

– Пішли, – порадував Дрон, не даючи очухатися, і засунув щось прямокутне собі в кишеню. Біля дверей кивнув на знамениті червоні туфлі на високих шпильках.

Ну... якби я вийшла у крутій сукні, це було б як мінімум підозріло. В усякому разі, саме цим я себе виправдовувала, заплющивши очі і роблячи перший крок.

Реакція теоретично незворушного охоронця, якому раптом став тісним воріт форми, послужила найкращим компліментом моєму вигляду. І, певно, запаху. Сподіваюся, коли ця песяча повня закінчиться, я не зненавиджу себе!

Повз нас сходами прослизнула Лорі, окинувши мене дивним поглядом – чи то роздратованим, чи співчутливим, – і вирушила прибирати залишки трапези.

Дрон подав руку, допомагаючи спуститися.

До покоїв Вожака тупотіти довелося досить довго: вони були десь у центральній частині палацу.