Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Не чужі, Аріна Вільде 📚 - Українською

Читати книгу - "Не чужі, Аріна Вільде"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не чужі" автора Аріна Вільде. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 97
Перейти на сторінку:
Глава 41

Давид

Квартиру наповнили запахи їжі і я не відразу зрозумів, що хазяйнує на моїй кухні ніхто інший, як моя законна дружина.

З глузду з’їхати можна. Я відучора одружений. Злість усе вирує в венах, і як би я не вмовляв себе заспокоїтися, не запевняв, що Лєра тут ні до чого — майже ні до чого, — але однаково складно контролювати свої вчинки та слова. Тому що вона теж причетна до того, що моє життя полетіло до бісової матері.

Після випадку в клініці Смоленський дав зрозуміти, що мені не відкрутитися. Один дзвінок із його боку — і компанію мого брата рознесуть по цеглинах. А родина для мене — найголовніше.

До того ж у Дані свої проблеми й в обмін на щасливу доньку Смоленського я не посоромився попросити допомогти братові. Й ось тепер я в пастці, створеній власними руками. Варто, напевно, опиратися, а я якогось біса так просто здався.

І від цього злість ще дужча.

Смоленський думає, що може керувати мною, що я буду стелитися перед донькою його, але не врахував одного: у мене відібрали можливість вибору, нав’язавши дружину.

Ніхто не має права вирішувати за мене, тому «довго й щасливо» в цьому шлюбі не буде. Навіть під його тиском.

Я одягаюся й виходжу з кімнати. Голова розколюється. Учора від «щастя» перепив. Вірніше, хотів позлити батька Лєри, але трохи не розрахував норму. Здається, поводився пристойно з нею. Хоч це тішить.

Огидний звук дверного дзвінка віддається болем у скронях. Хто там спозаранку приперся?

— Ой, — зіштовхуюся з Лєрою, яка вибігає з кухні в коридор. — Доброго ранку, — на її обличчі з’являється сором’язлива усмішка.

Учора я вперше замислився про те, звернув би я на неї увагу як на жінку, якби не Смоленський, або ні. Доля раз за разом зіштовхувала нас, не даючи шансу забути одне одного. Що б було, якби вона не виявилася донькою впливової людини?

— Відчиниш? Я піду вмиюся, — прошу її, а в самого думки далекі від реальності.

— Так, звісно.

Лєра йде до вхідних дверей, я ж зачиняюся у ванній.

Усе не можу розгадати причину вчинку Смоленського. Ну не вірю я, що він просто так доньку мені свою віддав. Є в усьому цьому інший бік. Реальний. Вона хвора і він вирішив її останнє бажання виконати?

Дідько, не в’яжеться нічого. Я вже голову зламав, намагаючись розв’язати цей вузол. Адже ясно як білий день — що Лєра гадки не має щодо того, що робить її батько.

Навіщо йому я поряд із нею? Ще й наказ цей — з'явитися до нього сьогодні для серйозної розмови. Чує моє серце, я в щось конкретно вплутався.

Знайомий жіночий голос вириває мене з роздумів і змушує прискоритися.

— Мамо? Що ти тут робиш? — здивовано запитую я, переводячи погляд від збентеженої Лєри до матері, очі якої широко прочинені.

 

***

 

Вона дивиться на мене осудливо, і я не зовсім розумію, чому. Лєра вже встигла представитися їй? Розповісти про вчорашнє швидке одруження? Дідько, мама образиться.

Варто, напевно, їй сказати, що це був романтичний порив і познайомити її з дружиною я збирався після медового місяця.

— Здрастуй, сину, — розгублено промовляє вона. — Я, здається, не зовсім вчасно. Просто пам’ятаю, що ти у відрядження мав поїхати сьогодні й вирішила провідати тебе, дізнатися, як справи. Ти до нас із батьком давно не приїжджав. Але ти, бачу, зайнятий.

Вона усміхається натягнуто, і я з її інтонації та виразу обличчя розумію, що Лєра їй не подобається.

— Не кажи дурниць, мамо. Проходь. Я тільки прокинувся і збираюся снідати. Познайомся, це Лєра. Лєра, це моя мама — Любов Миколаївна.

— Приємно познайомитися, — ожила, нарешті, Лєра, стаючи пліч-о-пліч зі мною, немов шукаючи в мені опори та підтримки. — Я млинці з куркою приготувала, зараз чаю зроблю й на стіл накрию.

Усе ж у наявності дружини є і плюси. Не потрібно паритися над сніданком.

Я вирішив поки що не шокувати матір тим, що вчора одружився, тому залишив цю новину на кінець.

Ми переміщуємося до кухні, я допомагаю Лєрі накрити стіл. Мати дивиться на мене з осудом у погляді. Мабуть, незадоволена, що ховав від них із батьком дівчину. Сніданок проходить у якійсь напруженій тиші.

Мама роздивляється Лєру, Лєра витріщається на тарілку і, здається, страшенно радіє, коли починає вібрувати її телефон.

— Вибачте, — підіймається з-за столу та поспішає сховатися за дверима.

Матір одразу ж відставляє в бік чашку й напівпошепки промовляє:

— Давиде, нащо тобі це? Навколо повно дівчат, не міг собі знайти вільну?

— Не зрозумів, — хмурюся я.

— Вона заміжня! Я думала, що правильно виховала свого сина, — обурено пихтить мама.

— Заміжня? — не зовсім розуміючи незадоволення матері, на автоматі перепитую я.

— Не роби з мене дурепу, у неї обручка на безіменному пальці.

Я одразу ж розслабляюся. Мама в мене, виявляється, спостережлива.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 73 74 75 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не чужі, Аріна Вільде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не чужі, Аріна Вільде"