Читати книгу - "Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє"

Неділю я проведу в Таї і до універу завтра піду також від неї. Поінформували своїх чоловіків, мовляв, соррі, хлопчики, але ми надто давно не теревенили. Не те, щоб вони були проти, але ми з Таєю від цього відчували себе особливо діловими.

— От вже ж білобрисий мерзотник!

 — Віктор, Таю. Вітьок, — сьорбаю з келиха, пирхнувши.

— Ага. Хто б міг подумати!

Я розповіла все відразу. Прямо вчора подзвонила і все виклала, а те, що не встигла, говорила сьогодні. Оскільки місце зустрічі скасувати ну ніяк не можна, ми зібралися в квартирі Жарової.

— Ой, нумо вип'ємо і тему змінимо. Цілу годину вже обговорюємо! — цокаємося, а потім я беру в руки шматочок брі.

— Давай. Як там Влад? Я про нього давно нічого не чула, — Тая сідає зручніше, витягуючи ноги в готовності слухати, а я незадоволено кривлюсь. О так, змінили тему!

— Я з ним як не спілкувалась, так і не спілкуюся. Батьки ще давно їздили у гості. Мама овеча приїжджала.

— І що? — подруга відламує виноград від великого червоного грона.

— Та одне і те саме, — невдоволено махаю рукою, — хто весілля сплатить.

— Стривай, вони ж не хотіли влаштовувати бенкету, — невиразно хмурить брови вона, навіть ягоду до рота не піднесла.

— Оце я нещодавно й зрозуміла. Батьки ж мені не кажуть, щоб я брата ідіотом не вважала. Немов замовчування змінить істину, — знову пирхаю, — спочатку вівця Саша вручила нам запрошення, а потім після того, як вони з мамашею намагалися вивудити з батьків подорож, машину, квартиру та весілля, раптом вирішили зробити весілля скромним. Тут, я так розумію, тато висловився коректно, але хльостко і вівця Саша вирішила, що якщо платити вони не хочуть, то буде церемонія тільки для двох. Ну чи трьох, чотирьох, п'ятьох, тільки без нас.

— Очманіти, а Христина як відреагувала?

— Мама спочатку була пригнічена тією розмовою, яку ми почули. Ну тоді, коли Влад поїхав до друга машину лагодити, — пояснюю на незрозумілий погляд, — потім обурювалася швидким весіллям. Зараз вона намагається бути розуміючою, — я зітхаю, міркуючи над тим, який сумбур зараз коїться в нашій родині, — але тепер я, здається, починаю усвідомлювати, що мама просто чекає, коли Владик нарешті прийде до тями.

— А якщо він не прийде до тями, Аріно? — раптом питає Жарова, і я замовкаю.

Тільки для того, щоб категорично заявити:

— Значить, ідіот.

Насправді ж, у душі, я дуже боюся такого результату. Ніяк не можу зрозуміти, що його тримає у цьому вирі. Але скільки колупаюсь, скільки шукаю відповідь, та знайти не можу.

— Дивно це, — кручу в руці келих, Тая задумливо дивиться у вікно, склавши руки в замок.

— Що саме? — зависла надто довга пауза. Підробляю півнем – буджу подругу, яка раптово зависла.

— Що всі події розпочалися із вівці Саші. І анонім цей, і Влад зі своїми тарганами.

Щось дряпає на підкірці, але я не звертаю уваги. Адже це Віктор Журавський анонім. Ми це з'ясували.

— Рік взагалі цікавий видався. Попутний ще... — мій голос змінюється, видаючи почуття. Але мені нема від кого ховатися, навіть якби дуже хотілося.

— У вас із ним серйозно, так? Ти пом'якшала, — Тая розпливається в посмішці, передчуваючи приємну розмову, а не ось це все.

— Здається, так. Незабаром у нього день народження. Підеш зі мною подарунок обирати? — питаю, закусивши губу. Я тут вигадала дещо. Навіть трохи страшно.

— Звичайно! До речі, а ти помітила, що більше не кличеш його Попутним?

— Справді? Напевно так. А ще сарказм рікою більше не ллється. Зовсім перетворилася на рожеву шмарклю! — скаржуся, а сама регочу на останній фразі.

— Головне, щоб по-справжньому! — хихочучи, серйозно каже вона.

По-справжньому – це так!