Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

Вперше у житті я почуваюся використаною. Непотрібною ганчіркою, можливо, навіть … 

Ніколи, за все своє життя, не думала, що відчуватиму те, що відчуваю.

Я помилилася? Обрала неправильний шлях.  

Кажуть, що життя — це не просто, коли дихаєш — це тоді, коли перехоплює подих.

Та як зрозуміти, де обманка, якщо ти рвано дихаєш біля двох чоловіків? Коли ти борешся сама з собою, не розуміючи: що буде далі і як вчинити?

Я вимотана емоційно. Сама себе довела до цього, адже якби могла, як колись, дивитись на життя крізь пальці, рожеву пелену, безтурботність, то змогла б вижити зараз?

Хочеться, щоб хтось підказав вихід. Сказав, що робити далі. Повідомив, де Стас, і допоміг визначитись, кого я все ж таки кохаю: свого чоловіка чи Дороніна.

Розплющую повіки. 

Проводжу подушечками пальців по шиї, вкотре відчуваючи на шкірі дотики чоловіка.

Злість, немов магніт, чіпляється. У голові настільки порожньо, що страшно. Страшно не від того, що  я зрадила чоловіка, а від мого незрозумілого стану.

Таке враження, що з кожним дотиком Доронін забирає мою енергію. Висмоктує  життя. А його поведінка, зухвала і навіть прагматична, вганяє у ступор.

Напевно, треба було не пручатися. Але прокляття, я ж хочу. Вони обоє в серці — ОБОЄ! Хіба таке буває? 

Це хвороба, однозначно! А хвороби всі можна вилікувати. 

Витираюсь пухким рушником, стискаючи краї. Не можу подивитись на себе у дзеркало.

Я ж перестала бути такою, зуміла опанувати себе, витягнути назовні кращий бік характеру.

У мене теж є зубки! Звісно, до Андрія мені далеко, але…

Груди на повну починають дихати. Серце стукає від розуміння того, що зараз я буду зовсім інакше поводитись. І я запитаю, запитаю все, що хочу знати. Чого б мені це не коштувало. 

Одягаюся і з високо піднятою головою спускаюся на перший поверх. Шрам, як завжди, сидить на дивані, зверхньо поглядаючи на мене.

— Щось не так? — зупиняюся, дивлячись в очі. 

Цей чоловік ніколи мені не подобався. Бритоголова шафа, яка скрізь, де його господар.

— Та ні, — хмикає. Але я відчуваю навіть у його подиху зневагу. Проводить по мені оцінювальним поглядом.

Гнів вмить поколює шкіру. Я настільки зла, що готова вчепитися цьому чоловіку в обличчя, не шкодуючи нігтиків.

— Я так не думаю. Думаю, тобі є що сказати. Я уважно слухаю. 

Нависаю над чоловіком, схрестивши руки на грудях.

— Просто роздумував. Думав, є ще порядні жінки, але, походу, не у цьому світі. Чи гроші все вирішують? — підморгує.

Мене немов струмом пробиває. Розумію, куди він хилить, занадто добре розумію.

— Ми з вас, чоловіків, приклад беремо. За законом всі рівні, — шиплю. Шрам хмикає. — Так чому ж вам можна спочатку обіцяти золоті гори, а потім тікати? Чому вам можна принижувати жінку, користуючись її слабістю? Ви якісь кращі за жінок? Чи тільки ви маєте все вирішувати? — підіймаю ногу і ставлю між ніг чоловіка на край дивана. — Не ваше собаче діло, де, з ким і коли спить жінка! Тебе ж саме це питання цікавило? Чи я помиляюсь? — не помиляюсь. Обличчя чоловіка покривається червоними плямами від злості. — Тому тримай свої “мудрості” при собі!