Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

Я знову думаю про те, що було, і в черговий раз стараюсь підібрати ті словосполучення, на які мені б дали відповідь.

Хочеться поговорити з Андрієм, але кожна моя спроба провалюється ще до того, як встигаю вимовити перше слово…

Я настільки грузну у собі, що опускаю той момент, коли у душовій кабінці стою не одна.

Моє тіло… воно реагує швидше за мене, вкриваючись мурашками, які пробігають тілом, розносячи прохолоду.

Розплющую повіки, здригаюсь, коли чоловік проводить ребром долоні від шиї й донизу.

Повертаюсь обличчям, поки є така можливість. 

Картинка розмивається через тропічний душ,  потоки води якого між нами.

На кінчику язика крутяться слова, які я так і не підібрала, але розумію: Андрій тут не для з’ясування стосунків.

Можливо, я для нього просто та, яка задовольняє його? Цей варіант завжди стараюсь не розглядати. 

Боляче! 

Як і боляче думати, що Стас мене просто віддав за борги.

Хочеться плакати від думок, які вирують у мені. Потік води приховав би смак солоності та їхні сліди, але не тут. Не тоді, коли Доронін уважно дивиться на мене.

Він, наче скала — стоїть під грубим дощем і не ворушиться.

Підношу руку до гарного обличчя. Повільно, з обережністю проводжу по щоці. 

Мої пальці вивчають обличчя Андрія, а він дозволяє.

Сміливішаю — опускаюсь нижче.

Груди, м'язи живота… хочеться поцілувати кожен свій дотик до гарного тіла.

Незабаром Дороніну набридає терпіти, і він перехоплює ініціативу, розпалюючи у мені бажання.

Його пальці зачіпають горбинки грудей і спускаються все нижче й нижче.

Повільно! 

Вбиваючи!

Я знову піддатлива глина у руках майстра.

Великі долоні стискають ягодиці, від чого я охаю прямо у прочинені губи. Лину усім тілом, цілую нестримно, обіймаю за шию, запускаючи руку у мокре волосся. Цей чоловік належить мені. А я йому. Я розумію це на фізичному та підсвідомому рівні. Залишилось тільки приборкати думки, які просто зараз недоречні. 

Поцілунок короткий, але його достатньо, щоб я відключила голову, викинула за борт непотрібні думки та пірнула у процес із головою! 

Андрій терпіти не звик, вій бере все й одразу. Але і цієї короткої прелюдії мені цілком достатньо, щоб погодитися абсолютно на все. Тому я не пручаюсь, коли Андрій повертає мене до себе спиною. Коли тисне на поперек, слухняно нахиляюсь і прогинаюсь, щоб чоловіку було зручніше. 

Спираюсь на кахель, поки Андрій то цілує, то кусає мою плоть. Вигинаюсь, наче кішка після сну, коли чоловік ребром долоні проводить по хребту.

Як і першого разу, божевілля огортає мене ще до того, як Доронін входить у мене.

Стогони відбиваються від стін, сплітаються з вологістю повітря й стійким бажанням, яке можна різати ножем.

Доронін, не стримуючись, входить у мене, малюючи кожного разу зірки перед очима.

Заплющую повіки. Хочеться намацати якусь опору, але її немає.

Прохолодний кахель, гарячі потоки води, які ще більше розбурхують кров, тихе шипіння і моє задоволення на кожному видиху.

Серце гримить у скронях у такт його рухам. Перед очима темніє. Коханець штовхає мене на пік насолоди й сам вибухає ейфорією всередині мене. Як швидко все почалося, так само і закінчується. І от я вже прихожу до тями, сидячи під душем. Тіло все ще тремтить від задоволення, і я ще відчуваю дотики Андрія на своїй шкірі та його поштовхи. А самого чоловіка вже немає зі мною. Пішов, не сказавши ні слова.