Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

Кров окропом стає, і обернутися не виходить. М'язи в камінь застигають, а в грудях немов лава розпечена вирує.

Сучий син! І тут порахував.

Адже знає, що не махатиму кулаками на цвинтарі. Знає мене, як своїх п'ять пальців.

— Ти думаєш, безсмертний? — руки в кулаки стискаю до білих кісточок. Ні, я не можу.  Сука, не можу на нього подивитись. Зірвусь. Точно зірвусь!

— Андрію, ми ж із пелюшок разом, — хмикає. — Гаразд. Потім, усе потім. У мене мало часу. Ось, — простягає теку. — Вивчиш, потім поговоримо, — стискає моє плече. — Думаю, ти й так знаєш, що мене підставили, як би дивно це не звучало.

— І як я тебе знайду? — трохи повертаюся, спіймавши краєм ока його рухи.

— Я тебе сам знайду.

Ривком розвертаюсь, дивлячись услід другу.

Я думав, минуло, але ще болить. Сука! Лезом по серцю.

Все знову летить до біса!

Що зі мною? Якого хріна я не можу набрати охорону, наказати зупинити та відвезти в цікаве місце.

Стискаю теку у руках, розуміючи, що незабаром знову все стане, як і раніше. А я не хочу. Не хочу її віддавати, навіть попри те, що він, швидше за все, має рацію.

Ні. Я не відчуваю докору сумління, бо спав з його дружиною. Напевно, я хріновий друг, але…

Хіба хрінові друзі поступаються дівчиною другові? Хіба не пропонують бути в частці від бізнесу без будь-яких вкладень?

У будь-якому випадку, він мене зрадив. І неважливо, забрав гроші чи ні. Він пішов, змусивши мене гнити у ненависті та здогадах. Дав поштовх втілити у життя найтаємніші та найбільш хворі фантазії.

Дивлюся на червону теку в руках, розуміючи що, розгорнувши, можу ще більше розлютитися.

Іду геть і лише у салоні автомобіля розгортаю.

— Шефе, — Шрам спостерігає за мною через дзеркало заднього виду, — хлопці пасуть цього разу…

— Нехай залишать, — хриплю.  Він сам прийде, І знає, надто добре мене знає.

— Але…

— Не алекай, бля! Я сказав залишити, отже — залишити, чи ти не розумієш нормальної балаканини? Я можу і силоміць пояснити! — кулаки сверблять. Я тільки зараз розумію, що Стас уникав моїх хлопців, бо знає: не зможу віддати жорсткого наказу. Для нього не зможу.

В офісі кілька годин витріщаюся на перший листок теки.

Злості вже немає, тільки розуміння, що в мене за спиною не просто ворог — тварюка, яка мріє зрівняти мене із землею. Але боїться. Шукає цапів-відбувайлів, ховаючи справжнє обличчя в пісок.

Шалено вдячний! До понеділка! Мирних вихідних!