Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

— Добре, — дає задню. Знає, що сперечатися зі мною марно.

Долоня починає горіти від дотику до гладкої шкіри. Пульс її кулями груди прострілює. Як же хочеться… — Але ж увечері ми поговоримо?

— Поговоримо, — повторюю. — Якщо в мене буде настрій, — так і не відриваю погляду від губ, що манять.

— А якщо не буде? — упирається руками в мої плечі.

— Тоді… — змушую зробити кілька кроків назад, упертись спиною в холодну стіну і сам навалююсь, щоб зрозуміла: я не жартую. — Якщо не буде, — відпускаю шию, стискаю груди, проводячи поглядом по кофтині. Шкода вона в штанах, спідниця тут була б доречнішою. — Трахатиму тебе. Всю ніч, — штовхаюсь стегнами, на що вона дихати перестає. — Тільки цього разу не так, — підхоплюю кінчиком язика мочку вуха. Тремтіти вся починає, погляд затуманюється, груди ходуном ходять. — Спочатку мій член дослідить твій солодкий ротик, потім дам тобі кінчити та візьмуся за пружну попу! — Мене самого починає трусити. — Тільки коли ти охрипнеш, дам спокій.

Гучно ковтає.

Треба валити. Я відчуваю, як дах зносить від п'янкого запаху її шкіри, від бажання надто відчутного, і так, як би я себе не обманював — мені начхати. Начхати, що вона — дружина мого друга. Друга, який зрадив нас обох. Тепер вона моя, а Стас… Стаса тут нема.

— Я... я... — намагається щось сказати, але я закриваю рот вимогливим поцілунком.

Кусаю губи, штовхаю в її рот язика і різко відхиляюся.

Готовий уже виконувати сказане. У штанах місця майже не лишилася. Вся кров і розум там. Член боляче пульсує, поки я мчу до виходу, намагаючись боротися з думкою повернутися і втілити свої фантазії у реальність.

— Поїхали, — гаркаю, застрибнувши до салону. Ноги широко розставляю, голосно видихаючи.

Шрам хмикає, за що отримує кулаком у сидіння.

— Та годі тобі, шефе. Давай я тобі повій замовлю в офіс, відполірують так, що забудеш про все на світі.

Раніше я б із задоволенням, але тепер мені кишки від такої пропозиції пресом стискає.

— Твоя справа кермо крутити чи думати, хто мені член повинен облизувати? — ціджу крізь зуби. — Будеш лізти не у свою справу — відведу до Блакитного місяця, там тобі швидко пояснять як малювати кордони, а в бонус очко натруть.

Шрам замовкає, кидає в дзеркало заднього виду примирливий погляд і зосереджується на дорозі.

Він має рацію, раніше я б так і зробив, але тепер не хочу. Її хочу.

Трохи втихомиривши злість до приїзду на цвинтар, я починаю дихати на повні груди.

До могили йду сам і кілька хвилин вдивляюся у фото на надгробку. Відчуваю на собі сторонні погляди, але до них я давно звик, охорона завжди й скрізь зі мною. Навіть у борделі я рідко один залишаюся.

Навіть помолитися не встигаю, як чую за спиною до ломоти в грудях знайомий голос:

— Я завжди казав, що ви дуже схожі!

Думаю саме час показатися ще одному герою нашої книги. Шалено вдячний всім за підтримку!