Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

Сплю, або майже сплю. У голові сотня способів вигадується, щоб увійти до її кімнати, але так до ранку навіть з ліжка не підводжуся.

Сьогодні річниця смерті батька, треба відвідати. Але мені навіть тепер не хочеться підійматися з ліжка.

Ми завжди зі Стасом ішли на могилу. Щороку як брати. Костя не дуже був приязним з батьком за життя, а після смерті то взагалі забув, що він у нього був.

Начхати на нього, якщо чесно. Мене дратує інше: як я зможу не зірватися на Тані?

Зриваюся з ліжка в холодний душ, щоб викинути на хрін бабські думки.

Що за херня взагалі?

Як дивитися у вічі? Серйозно?

— Що з тобою, Доронін? — піднімаю погляд на дзеркало над умивальником. — Нехай вона думає, а ти будь таким же козлом, як завжди!

Зовсім здурів! Я ще зрозумів би, пацан вісімнадцять років, тільки не тоді, коли тридцятник розміняв.

Одягаюся та спускаюся. Затрахати собі мізки я не збираюся, тому одразу перемикаюся на роботу. Проблем — хмара, і якщо я їх терміново не вирішу, знову доведеться діставати гроші з заначки.

— Андрію Миколайовичу, доброго ранку, — Даша зустрічає мене в їдальні. — Сьогодні треба щось вирішити з... — Запинається, спіймавши мій погляд. — Після обіду я мала на увазі. — Швидко опановує себе.

— Ось і по обіді вирішимо, чого з самого ранку приперлася? — сідаю за стіл, чекаючи відповіді. Дівчина переминається з ноги на ноги.

— Зараз їду в офіс, — помічницю вітром здуває. Вона найкраще знає, що цього дня я не піду до офісу зранку навіть під дулом пістолета.

Нерви й так на межі, а коли Таня показується мені на очі, так і хочеться встати й на хрін вийти.

Бісить! Бісить, сука!

— Андрію, — підходить ближче, а мене навиворіт вивертає. — Нам треба поговорити, — з побоюванням відтягує стілець.

— Я зайнятий, — заливаю в себе каву і підводжуся, так і жодного разу не подивившись їй у вічі.

Хапає за руку, перегороджує мені шлях, з викликом зазираючи у вічі.

Сука!

Мене на частини рве. Губи її солодкі трахати хочу, і начхати, кого вона там уявляла і буде. Його немає! Немає!

— Нам потрібно поговорити! — стискає мою руку. Очі полум'ям злості горять.

Хапаю за шию, стискаю несильно, грайливо, щоб запал сильної та непохитної пропав.

— Я ж сказав — зайнятий. Або так свербить, що неможливо терпіти? — гарчу в губи.

Відчуваю її тремтіння, трепет фонтаном б'є, вона мене хоче. Але погляд кістки ломить. Немов просить, благає тільки не про те, чого я хочу.