Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"

— Подивіться, чим можна йому допомогти. Я до Доусона.

На третьому поверсі пролунали два вистріли, тоді ще один.

Ми з Не Здавайся з жахом перезирнулися.

Ґурунг ворухнув губами.

— Ви спізнилися,— прохрипів він і закашлявся кров’ю.

Сходи перед моїми очима попливли, знизу живота почав підніматися чорний жах. Якщо Ґурунг тут, хто стріляє вгорі?

— Лишайтеся тут,— крикнув я і кинувся до сходів.— Не дайте йому померти!

Майданчик третього поверху нагадував поле бою. На підлозі лежало троє чоловіків в одностроях, убиті. Двом перерізали горлянки, третій лежав долілиць, спина його була пошматована численними колотими ранами. Переступивши через тіла, я рушив у напрямку, з якого лунали постріли. Знайти кімнату принца було неважко. На підлозі лежало двоє мертвих охоронців, поруч із ними сидів Алленбі з діркою в голові.

Усередині хтось розмовляв. То була явно не бесіда, радше безладний монолог.

Не опускаючи револьвера, я зробив крок у відчинені двері. Доусон лежав на канапі, поранений і непритомний, але це була найменша з моїх турбот. Переді мною стояв британський офіцер в однострої і цілився в голову принца, який опустився перед ним навколішки. Щоки офіцера були мокрими; схоже, він намагався щось пояснити своєму полоненому. Втім, принц його не слухав. Обличчя його блищало від поту, його ніби контузило: людина явно не усвідомлювала, що відбувається навколо.

Я знав цього офіцера й мимоволі ступив уперед. Я бачив його сьогодні вранці, переважно в бінокль.

— Маꥳре? — Я не вірив власним очам.

Він обірвав свій монолог і повернувся до мене. Очі його налилися кров’ю і палали божевіллям.

— Не наближайтеся, Віндгеме. Попереджаю, що вб’ю його.

У щирості директора шпиталю я не сумнівався.

— Опустіть зброю, полковнику,— спокійно промовив я.— Ми можемо все владнати.

Він хрипко розреготався.

— Трохи запізно, вам так не здається?

— Навіщо ви це зробили?

— З тієї ж причини, що й Ґурунг: отруйний газ забрав життя і мого сина, не лише його. Я бачив, як помирає в агонії його син,— у моєму шпиталі. Хлопець отримав такі опіки, що його не можна було впізнати. Його вбив експеримент, який проводили під моїм наглядом. Відтоді я тисячу разів пережив ту смерть. Ви колись бачили, як хлопці помирають від іприту, Віндгеме? Мій хлопчик страждав так само. Хтось мусить за це заплатити.

— Ви вже помстилися,— сказав я.— Данлопу, іншим. Вони мертві. Більше нікому не потрібно вмирати.

— Помстився? Чи відомо вам, що таке втратити сина? А королю? Авжеж ні! — Він схопив принца за шию і тряхнув.— Цей малий покидьок навіть на фронті не був. Він надто цінний, щоб ризикувати його життям! Але для мого хлопця було цілком нормальним служити й загинути. І чиїм іменем, як ви вважаєте, прикривалися м’ясники на кшталт Данлопа, створюючи свою мерзенну зброю? Все це робили заради короля та країни! Тож король відчує мій біль — біль батька.

Чоловік явно був не в собі, збожеволів від горя. Принца він не відпустить. У всякому разі доки в його тілі лишатиметься хоч краплина сили. Я міцніше стиснув револьвер. Завів палець на курок.

Він помітив, що моя рука напружилася, і зробив крок убік, відкривши металевий циліндр з імпровізованим спусковим механізмом з одного боку, до якого була прив’язана мотузка. Остання з викрадених каністр.

Доволі довгий час я намагався вгадати його наступні дії, проаналізувати їх, побачити, чи можу я щось зробити, але правда полягала в тому, що він тримав пістолет біля скроні принца Уельського, не лишаючи мені жодного шансу. Одним швидким рухом він смикнув мотузку, тоді переставив пістолет від чола принца до власного й натиснув на гачок. Пристрій на циліндрі з тріском спрацював, тієї ж миті бездиханне тіло Маꥳра вдарилось об підлогу. Просочилася цівочка жовтуватого диму, попливла кімнатою.

Я інстинктивно кинувся вперед. Зірвавши з гачків важку завісу, я накинув її на каністру, тоді схопив принца, який зігнувся навпіл, зайшовшись у кашлі, і витяг його з кімнати.

— З вами все гаразд, Ваша Високосте? — запитав я.

Принц, не припиняючи кашляти, підняв голову й кивнув.

Лишивши його в коридорі, я зробив глибокий вдих і повернувся до кімнати, цього разу рятувати Доусона. Легені у мене мало не вибухнули від болю, доки я волочив пораненого головного шпигуна в коридор. Нарешті я повернувся й зачинив двері.

Майор утратив багато крові.

— Допоможіть мені спустити його сходами,— попросив я принца, і, притримуючи Доусона з обох боків, ми спустилися на майданчик другого поверху, де Не Здавайся перев’язував рани Ґурунга.

Наступні кілька хвилин минули як у тумані, і в пам’яті лишилися тільки розрізнені образи: я допомагав принцу Уельському надягати протигаз; надяг свій; довіз його до найближчого вартового; послав до офіцерської резиденції загін солдатів у протигазах і медиків. Минула година, перш ніж усе заспокоїлося.