Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Ребекка 📚 - Українською

Читати книгу - "Ребекка"

2 035
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ребекка" автора Дафна дю Мор'є. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 136
Перейти на сторінку:
місіс Денверз.

— О, ну, зрештою… — Беатріс не договорила, Френк подав їй цигарку, а коли вона закурила, то, здавалося, вже забула, що казала.

— Бенкет організовуватиме Мітчелл, як і завжди? — поцікавився Джайлз.

— Так, — відповів Максим. — Здається, ми нічого не змінювали, правда ж, Френку? У конторі залишились усі записи. Ні про що не забули. Сподіваюсь, ми запросили всіх.

— Як приємно, що наразі ми тут самі, — проказала Беатріс. — Пам’ятаю, як колись я приїхала сюди о цій порі й у маєтку вже було близько двадцяти п’яти гостей. І всі збиралися лишитися на ніч.

— Які в кого костюми? Гадаю, Максим, як завжди, відмовиться брати участь у маскараді, так?

— Як і завжди, — відповів Максим.

— І, як на мене, дарма. Якби ти зголосився, свято було б ще більш бездоганним.

— Ви коли-небудь бачили, щоб свято в Мендерлеї не було бездоганним?

— Ні, друже, організація завжди на найвищому рівні. Попри це, на мою думку, господар має показувати приклад іншим.

— А як на мене, достатньо й того, що цим займається господиня, — сказав Максим. — Навіщо мені страждати від спеки й незручностей, а до того ж іще й виставляти себе на посміх?

— Ой, не мели дурниць! Не треба бути посміховиськом. Із твоєю зовнішністю, любий Максиме, тобі личитиме будь-який костюм. Тобі не треба перейматися з приводу фігури, як бідолашному Джайлзові.

— А що сьогодні одягне Джайлз? — поцікавилась я. — Чи це страшна таємниця?

— Ні, радше навпаки, — засяяв Джайлз. — Правду кажучи, мені довелося докласти неабияких зусиль. Я замовив костюм у нашого місцевого кравця. Буду арабським шейхом.

— Боже правий! — мовив Максим.

— Усе не так уже й погано, — гаряче проказала Беатріс. — Звісно, він розфарбує обличчя й зніме окуляри. У нього буде автентичний головний убір. Ми позичили його в нашого друга, який жив на Сході, а решту кравець скопіював зі світлини в якійсь газеті. Джайлзові це вбрання дуже личить.

— А ким будете ви, місіс Лейсі? — поцікавився Френк.

— О, боюсь, мені нічого не вдалося підібрати, — відповіла Беатріс. — У мене буде якесь східне вбрання, аби пасувало до Джайлзового костюма, але брехати не буду — воно несправжнє. Ну, знаєте, усілякі там буси, покривало на обличчя.

— Звучить дуже мило, — увічливо промовила я.

— Та воно непогане. Слава Богу, зручне. Якщо ж стане занадто спекотно, покривало я можу зняти. А що обрали ви?

— Її можеш і не питати, — сказав Максим. — Вона нікому з нас не скаже. Це страшенна таємниця. Гадаю, вона навіть замовляла вбрання в Лондоні.

— Люба моя, — доволі вражено промовила Беатріс, — не кажіть тільки, що ви розтратилися і збираєтеся всіх нас присоромити! Ви ж знаєте, моє вбрання шили вдома.

— Не переймайтеся, — сміючись, відповіла я. — Насправді мій костюм досить простий. Але Максим дражнив мене, і я пообіцяла здивувати його, щоб він не повірив своїм очам.

— І правильно зробили, — підтримав Джайлз. — Максим узагалі поводиться надто зверхньо. Насправді ж він просто заздрить. Йому хочеться вбратися так, як і ми, але він не хоче в цьому зізнатись.

— Боже збав! — сказав Максим.

— А ви, Кроулі? — запитав Джайлз.

Френк набув винуватого вигляду.

— Я був такий зайнятий, що все вирішував останньої миті. Відшукав учора ввечері старі штани, смугастий тільник і подумав, що начеплю на око пов’язку та прийду в образі пірата.

— На Бога, чому ж ви не написали нам і не позичили вбрання у нас? — здивувалася Беатріс. — У нас є костюм голландця, який Роджер одягав минулої зими у Швейцарії. Він би чудово вам підійшов.

— Я забороняю своєму довіреному походжати тут у костюмі голландця, — мовив Максим. — Йому після цього ніхто не платитиме за оренду. Нехай краще вже буде піратом. Можливо, так йому вдасться когось із них залякати.

— Теж мені піратський костюм! — пробурмотіла мені на вухо Беатріс.

Я вдала, що не почула. Бідний Френк. Вона постійно до нього присікувалась.

— Скільки часу знадобиться, щоб нафарбувати мені обличчя? — запитав Джайлз.

— Щонайменше дві години, — відповіла Беатріс. — На твоєму місці я б уже почала про це думати. Скільки запрошених на обід?

— Шістнадцятеро, — сказав Максим, — враховуючи нас. Жодних незнайомців. Ти їх усіх знаєш.

— Я вже починаю непокоїтись, — мовила Беатріс. — Як же це весело! Я така рада, що ти вирішив знову влаштувати бал, Максиме.

— Це ти їй дякуй, — проказав той, киваючи на мене.

— Неправда! — заперечила я. — В усьому винна леді Кроуен.

— Нісенітниці! — усміхаючись до мене, мовив Максим. — Сама ж знаєш, що ти хвилюєшся, як дитина на своєму першому святі.

— Це не так.

— Не дочекаюсь, коли вже побачу ваше вбрання, — утрутилась Беатріс.

— У ньому немає нічого особливого. Справді, — запевнила я.

— Місіс де Вінтер сказала, що ми її не впізнаємо, — зауважив Френк.

Усі поглянули на мене й заусміхалися. Мені було приємно, я зашарілася й почувалася доволі щасливою. Вони поводилися мило. Дружньо. Було неочікувано весело думати про бал і про те, що я буду господинею.

Цей бал влаштовували для мене, на мою честь, адже я була нареченою. Я сиділа на столі в бібліотеці, гойдала ногами, інші стояли довкола, і я не могла дочекатися, щоб піти нагору, одягнути своє вбрання, приміряти перед високим дзеркалом, що висіло на стіні, перуку, покрутитися перед ним. Це неочікуване відчуття власної значущості було для мене новим, і те, що Джайлз, Беатріс, Френк і Максим дивилися на мене й обговорювали мій костюм, також було для мене незвичним. Усім кортіло дізнатися, що ж я вберу. Я думала про м’яку білу сукню в обгортковому папері й те, як вона приховає моє пласке непоказне тіло, мої похилі плечі. Про своє пряме волосся під лискучими й глянцюватими кучерями.

— Котра година? — безтурботно поцікавилась я, позіхаючи й удаючи, що мені байдуже. — Цікаво, чи не час нам уже йти нагору?..

Доки ми йшли залою до наших кімнат, я вперше усвідомила, як прикрасили до свята будинок і наскільки гарними стали його кімнати. Навіть вітальня, що здавалася мені строгою й холодною, коли ми були в ній самі,

1 ... 74 75 76 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ребекка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ребекка"