Читати книгу - "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий"

Володимира Долгих, секретаря ЦК КПРС і відповідального за ядерну енергетику в ЦК КПРС, також хвилювало питання майбутнього функціонуючих реакторів РБМК: «Модифікація реактора з нуля робить його нерентабельним, — сказав Долгих у відповідь на пропозицію Анатолія Александрова вдосконалити РБМК. — Виникає загроза серйозного недоотримання енергії. Адже, в цілому, десять застарілих і небезпечних реакторів працюють у країнах РЕВ [Рада економічної взаємодопомоги], а ще десять — у нашій державі». Партійний ідеолог Єгор Лігачов виступив за скорочення залежності від ядерної енергетики: «Необхідно кардинально переглянути підхід до ядерної енергії, якому сьогодні властива безвідповідальність. Знайдіть альтернативні джерела. Дійте!»

Результатом засідання Політбюро став висновок про те, що загалом галузь ядерної енергетики потребує серйозних реформ. Публічну вину переклали на операторів, однак за зачиненими дверима продовжувало звучати питання безпечності реакторів РБМК. «Визначтесь із типом реактора. Відмініть чорнобильський тип», — говорив на Політбюро Голова Ради Міністрів СРСР Микола Рижков. Підсумовуючи результати обговорення, Михайло Горбачов заявив: «[Проект] резолюції необхідно переглянути щодо прогнозів з виробництва енергії, і щодо балансу між атомними електростанціями, газовими, нафтовими, гідроелектростанціями та вугільними. Уряд має переглянути програму розвитку енергетичного сектору до 2000 року. Ми повинні з’ясувати, чи можемо продовжити експлуатацію АЕС». Для Юхима Славського і його імперії висновок став менш ніж оптимістичним. Хоча було ще дещо: багато хто покладав часткову вину за аварію в Чорнобилі особисто на міністра середнього машинобудування.

«Ми зіштовхнулися з особливим секретним статусом Міністерства середнього машинобудування», — відзначав Долгих, маючи на увазі брак методів впливу на ядерну імперію Славського. «Влада Славського та Александрова була занадто серйозною», — доповнював Долгих Микола Рижков. Він рішуче прагнув розколоти імперію Славського, запропонувавши «створити міністерство атомної енергії, під контроль якого мала перейти частина Міністерства середнього машинобудування. Необхідно буде створити міжвідомчу раду, якою б завідував не Славський, а Академія наук, Державний комітет з науки і техніки або ж, що краще, Рада Міністрів». Коли Горбачов ознайомився зі списком людей, відповідальних за аварію, і так чи інакше покараних ЦК КПРС, прізвище Брюханова вказувалося в числі перших. Прізвища Славського не було. Горбачов наголосив, що «академік Александров повинен усвідомлювати ступінь своєї відповідальності в цій історії», а заступника Славського Олександра Мешкова має бути звільнено. Самого Славського поки що не чіпали: влада й досі потребувала його для будівництва саркофага.

*

Дискусії на засіданні Політбюро налаштували Горбачова, його помічників та членів Політбюро проти вчених-ядерників, відповідальних за конструювання та будівництво реактора, які згуртувалися навколо персони Славського. З табору останніх був лише один перебіжчик — Валерій Легасов, головний науковий радник комісії Бориса Щербини. Під час засідання Політбюро Горбачов часто адресував питання щодо реактора саме Легасову, а не «батькові» реактора РБМК, керівникові Валерія Легасова Анатолію Александрову. «Чи з’ясувала комісія, чому в експлуатацію було введено ненадійний реактор? У США цей тип реакторів заборонено. Правильно, товариш Легасов?» — запитував Горбачов, зацікавлений у підтримці з боку спеціалістів-ядерників, присутніх на засіданні. Легасов відповів, що Сполучені Штати Америки ніколи не виробляли і не експлуатували реактори чорнобильського зразка. «Реактор не відповідає вимогам безпеки в аспекті більшості найважливіших параметрів, — продовжував учений. — А 1985 року фізики з Фінляндії... дали нашій атомній електростанції найвищу оцінку. Але спершу вони замінили наші технологічні та автоматичні компоненти на шведсько-американські».

Пізніше Легасов згадував, як Микола Рижков заявив на засіданні, що аварія на Чорнобильській точно не була випадковою — вона давно назрівала в радянській ядерній промисловості. Валерій Легасов був готовий шукати причини і в його рідній ядерній галузі — «священній корові» для його колег з Інституту атомної енергії ім. І. В. Курчатова. На думку останніх, Легасов — перший заступник директора Інституту — мав би виступити в Політбюро, щоб відстоювати інтереси НДІ та галузі. Однак будучи відданим комуністом і твердим прихильником радянської системи, Легасов поставив інтереси ЦК вище від інтересів ядерної імперії Славського. Багато хто запідозрив його в кар’єризмі. Він перейшов на бік Політбюро, а не своїх людей, розголошуючи їхні внутрішньогалузеві секрети. Учені ніколи не пробачать йому цієї «зради».

На початку липня Легасов, який протягом перших тижнів після вибуху отримав високу дозу радіації, повернувся в Москву. Він працював над документом, у якому буде проаналізовано причини аварії. Ще у травні радянський уряд пообіцяв Гансу Бліксу, генеральному директорові Міжнародного агентства з атомної енергії, презентувати на міжнародній конференції, організованій його МАГАТЕ, відповідну доповідь про аварію. Конференцію планували провести наприкінці серпня у Відні, і саме Легасов був обраний радянським урядом головою комісії, відповідальної за підготовку доповіді. Учений сприйняв завдання з традиційним для себе ентузіазмом, сформувавши групу експертів — від фізиків-ядерників і до експертів з питань охорони здоров’я та екології, — і перетворивши власну квартиру на робочий кабінет комісії. Над доповіддю працювали цілодобово.

Майбутня конференція привернула грандіозну увагу на Заході. Європейські політичні та наукові еліти були вкрай незадоволені поведінкою Радянського Союзу, який не поспішав надавати інформацію про аварію, наражаючи на небезпеку жителів Центральної та Західної Європи. Окрім того, західні спеціалісти вкрай скептично ставилися до можливих заяв Союзу на конференції, який, як вони вважали, не скаже там нічого суттєвого. Легасов, прекрасно відчуваючи ці настрої, викликав до себе одного з радників, Олександра Борового, і, попросивши того зберігати все в таємниці, показав йому проект програми і резолюцію запланованої конференції — на виступ Легасова відводилося всього 30 хвилин.

«Вони вважали, що у своєму звіті відносно аварії на ЧАЕС Радянський Союз не скаже нічого конкретного, — пригадував Боровий. — Оскільки РБМК — це реактори військового типу, все мало залишатися таємницею, а сама доповідь — тривати лише півгодини. Після цього було заплановано ще кілька виступів, суть яких виклали в одному-двох реченнях. Усе завершувалося проектом резолюції МАГАТЕ про зупинку Радянським Союзом усіх енергетичних ядерних реакторів РБМК-1000, виплату значних репарацій державам, які постраждали внаслідок аварії, і гарантування присутності на кожній атомній електростанції СРСР іноземних спостерігачів». Валерій Легасов був сповнений рішучості скорегувати ці плани. «Ми маємо змінити це», — сказав він Боровому.

Разом з особисто сформованою групою радників Валерій Легасов працював над комплексною доповіддю, яка б містила детальну хронологію інциденту і його наслідків. Утім, пояснити все, не сказавши ані слова про конструкцію реактора — надсекретного питання в СРСР, — було неможливо. Як і очікувалося, Славський і його помічники відмовилися давати дозвіл на обнародування подібної інформації світовому науковому співтовариству. Легасов опинився у складних умовах. На засіданні Політбюро 3 липня міністр енергетики та електрифікації Анатолій Майорець зазначив абсурдність усієї