Читати книгу - "Солодка боротьба, Торі Шей"

Тепло від поцілунку все ще розтікається по мені, і я не можу стримати усмішки. Всі ці миті, коли Фелікс поруч, коли я відчуваю його підтримку і турботу, стають для мене найціннішими. Хоча не все ідеально, хоча біль і втрати залишають свої сліди в душі, але цей момент, цей дім, це тепло — це все починає ліпити зі шматочків розбиту картину.

Я дивлюсь на годинник — десять хвилин до пирога, і раптом розумію, як багато чого змінилося, як сильно я змінилась сама. І хочеться просто зараз залишити всі переживання позаду, забути про біль і не думати про майбутнє. Лише насолоджуватися цією миттю — моментом миру, тепла і Фелікса поруч.

Фелікс повертається з оберемком дров, а сніг усе ще тонкими сріблястими пластівцями лягає на його волосся. Він рішуче крокує до каміна, підкидаючи дрова до вже тліючого вогню. Мені важко відвести погляд. Він здається мені таким справжнім, настільки своїм, ніби завжди був частиною мого життя.

Чоловік підводиться, витираючи руки об штани, і повертається до мене. Його усмішка — тепла й безтурботна.

— Ну от, тепер точно не замерзнеш, — промовляє, розводячи руками, ніби запрошуючи мене підійти ближче.

Я не відповідаю, лише роблю кілька кроків до каміна і сідаю поруч із ним на м’який килим. Вогонь відкидає теплі відблиски на його обличчя, і на якусь мить здається, що весь світ обмежується лише цим домом, цим вогнем і нами двома.

— Дякую, — тихо промовляю я, дивлячись у полум'я.

— За що?

— За тебе. За те, що ти є. За те, що ти не дозволив мені зламатися, коли все летіло шкереберть.

Цей чоловік весь час був поруч, і як обіцяв. Він змінював мої пов'язки, він заспокоював мене, коли я прокидалась серед ночі, мовчки приносив чай і просто сидів поруч, коли слова здавались зайвими. Фелікс не питав, чи я впораюсь. Він просто залишався поруч, як опора, як тиха, але незламна стіна. Він змушував мене їсти, коли я втрачала апетит, і вкривав теплим пледом, коли я не могла зігрітися. Він знаходив час на кожну дрібницю: від пошуку нового одягу, бо все моє згоріло в пожежі, до лагодження дрібної техніки, щоб я могла знову почуватися вдома. Він терпів мої перепади настрою, мій гнів, мої сльози. Він стояв поруч, коли я плакала, притискаючи мене до себе, немов це могло зменшити біль, і не відводив погляду, коли я злилася на весь світ, дозволяючи мені виплеснути все. Фелікс тримав мою руку, коли мені здавалося, що весь світ зруйнувався. Він читав мені книги, щоб я могла заснути, і жартував, щоб викликати хоча б слабку усмішку. Він приносив у кімнату вазони з квітами, щоб повернути хоча б краплю кольору в моє життя.

Він робив те, що, здається, ніхто інший не зміг би. І, дивлячись на нього зараз, я розумію, що цей чоловік — мій дім. Мій камін, мій вогонь, моя точка опори в цьому хаотичному світі.

Фелікс мовчить, але в його очах з'являється щось таке, що змушує моє серце битись частіше. Він простягає руку, ніжно торкаючись мого обличчя.

— Ти така сильна в мене, Мін-Мін. Навіть не уявляєш, як сильно я хочу, щоб ти була щасливою.

Можливо, я помилялася в деяких людях, коли впускала їх у своє життя. Але, я рада, що не помилилася в Феліксі, ні дев’ятнадцять років назад, ні зараз. І навіть якщо було багато болю, розчарувань і невдач, я розумію, що все це було частиною шляху, який привів мене сюди — до нього, до цієї миті.

Я раптом усвідомлюю, що більше не можу стримувати те, що давно хотіла сказати. Дихання стає глибшим, а слова немов самі зриваються з губ.

— Я кохаю тебе, Феліксе.

Ці три слова повисають у повітрі, заповнюючи весь простір між нами. Його очі розширюються від здивування, і на якусь мить він здається враженим. Але потім його обличчя змінюється — усмішка, ніжність, тепло. Він збирається щось сказати, але я стрімко підіймаюся на ноги.

— Пиріг! — вигукую, махаючи рукою, і поспіхом прямую до кухні, відчуваючи, як обличчя палає.

Я чую, як за спиною лунають тихі кроки. Фелікс не дає мені багато часу сховатися за приготуванням. Я відчуваю, як він підходить ближче і зупиняється буквально за крок від мене.

— Ясмін, — його голос глибокий, тихий і такий рідний, що змушує мене розвернутися.

Він стоїть зовсім поруч, дивлячись на мене так, ніби я — цілий світ.

— Ти навіть не уявляєш, як довго я чекав почути це, — шепоче він, а потім притягує мене до себе, огортаючи руками. — І знаєш що? Я кохаю тебе ще більше.

Моє серце б'ється швидше, але цей момент настільки теплий і щирий, що я просто дозволяю собі розчинитися в ньому. Його руки надійно тримають мене, і я відчуваю тепло його тіла крізь легкий светр, у якому він зараз. Моя щока притиснута до його грудей, а серце відгукується на рівний і заспокійливий ритм його серцебиття.

— Ти навіть не уявляєш, як багато для мене це означає, — трохи відсторонюючись, щоб подивитися мені в очі.

Його погляд проникає прямо в душу, і я бачу там стільки любові, що це майже лякає. Але водночас це почуття настільки правильне, що всі сумніви зникають.

— Мабуть, пиріг доведеться почекати, — говорить, і, перш ніж я встигаю щось заперечити, його губи знову накривають мої в довгому і пристрасному поцілунку.

Мої пальці інстинктивно стискаються на його плечах, і я відчуваю, як він трохи нахиляється, міцніше притискаючи мене до себе. Але запах полуниці раптом нагадує мені про пиріг. Я вириваюся з обіймів, сміючись, і кидаюся до духовки.

— Ти занадто небезпечний для мого кулінарного натхнення, Феліксе!

Чоловік стоїть позаду, схрестивши руки на грудях і з усмішкою спостерігаючи за мною.

— Якщо пиріг такий же смачний, як твій поцілунок, то це буде шедевр, — і його слова викликають у мене нову хвилю тепла.

— Сідайте за стіл, пане, — кажу, показуючи на стіл у центрі кухні. — І готуйтеся до найкращого десерту у вашому житті.

— Ти вже зробила моє життя кращим, — відповідає, сідаючи на стілець і не зводячи з мене погляду.