Читати книгу - "Приховані гріхи, Світлана Литвиненко"

  Емілія ще разок подивилася на себе у дзеркало перед тим як одягнути пуховик. Сьогодні в місцевому клубі культури відбудеться новорічний ранок для дітей міста за підтримки мерії. І саме на ньому сьогодні має виступати дитячій танцювальний колектив «Запальничка» у склад якого входила і Софійка. Ема знала, що для Софійки це було дуже важливо, адже це її перший виступ перед такою великою аудиторією. І вона, Емілія не могла знехтувати своєю обіцянкою та не прийти на свято. Просто не могла не піти. І вона піде, і немає значення, що це для неї буде важко, майже неможливо. Адже їй доведеться зіткнутися з тим від чого зараз втікає.

  Дивлячись у дзеркало Емілія уявила, як вона заходить до глядацького залу і знаходить вільне місце десь у темному кутку. Та розуміла, що все-таки не зможе спокійно там сидіти та спостерігати тільки за виступом на сцені. Бо понад усе бажатиме побачити його і вона звичайно що побачить, десь в перших рядах. Він, Ігор сидітиме там поруч з Камілою. Емілія була переконана, що Ігор зі своєю дружиною вже помирився, що вони забули про всі образи нанесені один одному і знову між ними мир. Що всі події, які відбулися декількома днями позаду вони залишили у минулому. Про неї теж забули.  Насамперед, він, Ігор забув про неї.

  Емілія одягла пуховик, обмоталася шарфом та вийшла із готелю. Морозяне повітря було свіжим, але занадто холодним і тому вона накинула собі на голову капюшон. До будинку культури вирішила доїхати громадським транспортом, а саме тролейбусом. Їй хотілося проїхатися містом як їй здавалося востаннє. Містом де вона вчилася, де познайомила з Олегом, де вийшла заміж за нього. Містом в якому вона жила у шлюбі та мріяла про щасливе майбутнє. Тролейбус звернув на перехресті та поїхав тією вулицею де знаходився будинок у якому вона та Олег винаймали квартиру.

  Біль зради, розлуки пронизала їй душу, а спогади навернули на очі сльози. Емілія згадала Олега, вже свого колишнього чоловіка за якого з відчуттям щастя виходила заміж, якому довіряла й якого кохала. Але тепер розуміла, що все те було не по-справжньому. Олег не кохав її, а вона не кохала його. Їй було боляче, коли  дізналася, що Олег її зрадив, що мав на стороні іншу родину, що потаємно розлучився з нею, що навіть не наважився сказати їй правду у вічі. Але тепер Емілія навіть рада, що вони вже не подружжя. Бо вона теж по суті зрадила його, коли закохалася в іншого, одруженого чоловіка. Коли мріяла про іншого перебуваючи у шлюбі з ним, Олегом.

  Тролейбус зупинився на світлофорі й Емілія мала змогу бачити по інший бік тротуару те місце де вона колись намагалася перейти дорогу й її трохи не збив позашляховик. Те місце де Ігор врятував її життя, те місце де він увірвався в її життя… пробудив нові емоції, нові відчуття. Але Емілія тоді й гадки не мала, що знову зустрінеться з Ігорем і, що закохається у нього до нестями. І що це кохання принесе їй біль і розчарування навіть ще більшу ніж стосунки з Олегом.

-Як жаль,- сказала вона пошепки дивлячись у бокове вікно тролейбуса.

-Ви щось сказали?- запитала пасажирка похилого віку, яка сиділа поруч.

-Та ні, нічого,- відмахнулася Емілія,- щось замріялася. На іншій зупинці будете виходити?

-Ні, мені аж на кінцеву,- жінка повернулася у бік пропускаючи Емілію, яка помалу серед натовпу пасажирів пройшла до дверей, і коли зупинився тролейбус вийшла на зупинці.

  Емілії варто було пройти ще трохи вперед та звернути праворуч, бо саме там знаходився будинок культури. У неї ще був час і вона продовжувала згадувати минулі події намагаючись йти обережно, щоб не посковзнутися на слизькому тротуарові. Скрізь по вулиці мерехтіли новорічні вогники різноманітними кольорами, а у вікнах можна було побачити, як світилися новорічні гірлянди на ялинках. Емілії здалося, що всім навкруги весело, всі готуються зустрічати Новий рік і тільки їй одній сумно.

  Вона цей Новий рік зустріне в колі своїх батьків. Бо врешті-решт вирішила на новорічні свята поїхати додому. Ну, а вже потім поїде до Києва. Знайде хоч якусь роботу, винайме кімнату. Вдень буде працювати, а вечорами готуватися до вступних іспитів. Вона повинна вступити до університету, здобути вищу освіту, а потім знайти роботу за фахом. Саме таку мету вона поставила перед собою. Та найголовніше для неї буде забути Ігоря, викинути його зі своїх думок та зі свого серця.

  Тільки як це зробити, коли їй ні на мить не вдається не думати про нього  і про Софійку? Як би вона хотіла зараз знаходитися поруч з Софійкою, допомогти її одягти святкову сукню, підбадьорити перед виходом на сцену. Та замість неї це зробить Каміла разом з Ігорем, але так і повинно бути, знову нагадала собі Емілія. Через хвилину зупинилася, вдихнула на повні груди холодного повітря ніби цим самим змушуючи себе заспокоїтися. Ще пару кроків і вона буде біля будинку культури біля якого вже стояло багато припаркованих машин та натовп, який перебував у гарному передноворічному гуморі. Емілія помітила машину Ігоря. Завмерла та обвела очима все навколо, подумала, а можливо вони ще не встигли зайти досередини та потім відкинула ці думки, бо розуміла, що вони вже давно всередині й зараз знаходяться біля Софійки, підтримують та підбадьорюють її.

  Емілія зайшла досередини будинку культури. З кожним кроком, який все ближче і ближче наближав її до глядацької зали серце починало билося ще сильніше і сильніше. Кожен крок змушував тремтіти, завмирати, викликав страх бути поміченою ними. Емілія напевне знала, що не хотіла аби Ігор її помітив і Софійка теж і тим більше Каміла. А що буде як хтось із них її все ж помітить? Софійка точно зрадіє, Каміла Романівна прямо запалає від злості, а Ігор… Мабуть, зрадіє від того що вона все ж таки змогла прийти. Але напевно він на неї ображений, за те, що вона пішла, відвернулася від нього, відмовилася від їхнього кохання. Але вона правильно зробила, знайшла у собі сили піти, вона не змогла стати причиною руйнування чужої родини.  

   Емілії вдалося зайняти місце у самому останньому ряду. Зав гудів, був переповнений глядачами. Відчувалася атмосфера схвильованості, всі очікували захопливого виступу. І тільки-но завіса на сцені почали відкриватися як все завмерло, затихло, а потім роздалися гучні аплодисменти. На сцену вийшли ведучи, вони всіх привітали з новорічними святами та оголосили хто зараз повинен вийти на сцену. Та увага Емілії була зосереджена зовсім не на сцені, вона очима шукала Ігоря та його дружину. Але не знаходила. Невже вона не може їх знайти? Та потім вона переконалася, що їх не було в глядацькому залі. Але ж машина Ігоря припаркована біля будинку культури. Це точно його авто у цьому Емілія не сумнівалася. Вони тут без сумніву.