Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 1"

чисто естетичного переходила до радикалізму політичного (Віктор Гюго) та релігійного; побіч романтиків, хоч і під їх впливом поставали нові напрями, Жорж Санд уже розпочала гарячим словом проповідь рівності та свободи жіноцтва; вона ж і много читаний Ежен Сю були найвиднішими представниками сен-симонізму у французькій літературі. А рівночасно вже Бальзак, і ще перед ним Стендаль, клали підвалини нової, реалістичної школи. Такий самий поворот до реалізму та до порушування суспільних питань у літературі доконували в Англії Діккенс («Різдвяні повісті») і Теккерей, у Німеччині Ауербах, не згадуючи вже про Генріха Гейне, який рівночасно з Шевченковим «Сном» (1844 р.) своєю поемою «Німеччина, зимова казка», формою та напрямом багато в чім подібною до Шевченкового «Сну», сильно та дотепно вдарив на передрухнілий політичний лад Німеччини.

Твори тих європейських письменників, а особливо Жорж Санда, Бальзака, Сю, Діккенса, перекладалися та читалися многими в Росії і мусили показати також немалий вплив.

Та не тільки в надобній літературі, але також у філософії та інших науках із початком сорокових років завважуємо загальне змагання до реалізму, до опирання загальних висновків на фактах, на досвіді, на статистиці. Рівнобіжно зі зростом реалізму в штуці і науці іде зріст демократизму, республіканізму та соціалізму в питаннях політичних і суспільних.

Перші здобутки демократичних письменників Росії

Ся велика хвиля європейського духовного руху захапує також чільних людей у Росії, будить їх до нового життя. Перед тим уже Пушкін у «Онегіні» та Лермонтов у «Герої нашого часу» в ярких картинах показали були цілу духовну нікчемність пануючої верстви в Росії. Ті твори враз із Гоголевими сатирами розбили сліпе самозадоволення російської інтелігентної громади, збудили глибшу настанову над собою і над існуючим ладом. Усе те вкупі мусило викликати новий поворот у літературі. Швидко появляться на світ «Мертві душі» Гоголя, а за ними підуть «Записки охотника» Тургенєва – перший прилюдний удар на велику, наболілу рану російської суспільності, на кріпацтво.

Закономірний розвиток особистості Шевченка – поета й мислителя

Неможлива річ, аби Шевченко, живучи під той час у Петербурзі, не мав також захопитися тою великою хвилею поступового руху, аби його гаряча, молода душа не повернулася також у новім напрямі, тим більше, що й власні його мужицькі симпатії віддавна тягли його в той бік. Тому не дивно, що супроти напливу тих нових ідей давніші його старокозацькі ідеали бліднуть, що його вузький український націоналізм звільна перетворюється сам у собі, перероджується у любов до всіх слов’ян, тиснених чужими, а далі в любов до всіх людей, тиснутих путами суспільної нерівності, неправди й неволі. Від початку сорокових років Шевченко чимраз виразніше та сміливіше вступає на нову дорогу. Майже кожний новий його твір – се крок наперед по сій дорозі. Велике нещастя, що, мов грім, ударило в нього в хвилі найкращого розцвіту його поетичної сили (його арештування і засудження до смерті на службу в солдатах 1847 р.), не тільки не могло змінити того напряму, але навпаки, утвердило в нім поета; по увільненню з десятилітньої страшної неволі він творить свої безсмертні поеми «Царі», «Неофіти» та «Марію», в яких, покинувши рамки українського націоналізму, на загальнолюдській канві рисує картини тиранства та боротьби за правду, рисує високий, аж до наших днів ледве достижимий ідеал жінки-матері»191.

Дослідники ХХ століття про місце Шевченка з-поміж демократичних сил Росії

Положення І. Я. Франка підтримує і розвиває відомий український дослідник Євген Степанович Шабліовський. «В тягчайших условиях 40-х годов, когда открытая политическая борьба была невозможна, – пояснює він, – огромная роль в революционном воспитании общества принадлежала литературе, представленной её корифеями – Белинским, Герценом, а также поэтами Шевченко, Некрасовым.

Вспоминая 40-е годы, А. И. Герцен в письме к Н. П. Огарёву писал в 1869 году: «Всякое другое действие, кроме слова, и то маскированного, было невозможно, зато слово приобретало мощь, и не только печатное, но ещё более живое слово, меньше уловимое». Революционные кружки Петербурга, Москвы, Киева, Харькова, существовавшие в середине и конце 40-х годов, использовали наряду с запрещёнными царской цензурой революционными произведениями Пушкина и Рылеева, Радищева и Белинского, Лермонтова и Полежаева, такие пламенные произведения Шевченко, как «Сон», «Кавказ». «Заповіт», «Холодний яр», «І мертвим, і живим…» и ряд других…

Белинский, Шевченко и Герцен 40-х годов были бойцами одного лагеря. Не случайно ещё в царской России исследователи, которые черпали сведения о Шевченко и Белинском из непосредственных источников той эпохи, писали: «Мы не сомневаемся, что, доживи Белинский до возвращения Шевченко из ссылки, они бы взаимно поняли друг друга, и у Шевченко не было бы более страстного поклонника и толкователя, как Белинский».

Уже в 40-х годах Шевченко был тесно связан с участниками ряда современных ему полулегальных и нелегальных демократических кружков и организаций.

Революційна діяльність Шевченка та його однодумців на Україні набирає сил

Характерно, например, что городничий г. Лубны… подполковник Андреев в своём «всеподданнейшем» доносе Николаю I (1848) аттестовал Шевченко как «известного возмутителя», который «старался бросить пламенник мятежа и кровавых междоусобий и в Малороссию, подобно происходившим в западных губерниях, восстановить народ противу законной власти». Не случайно знакомый Шевченко С. П. Левицкий192 в 1850 году писал из Петербурга сосланному поэту193: «Осьде вже третій місяць, як ми не бачились з Вами, мій дорогий земляче! Неначе третій рік тому пішов, так мені показалось се время; вибачайте, будьте ласкові, за те, що я до сих пор не писав к Вам, да мені совісно і в руки пера взять, для того, щоб сказать, що я ще досі не бачився ні с Остроградським, ні с Чернишовим, … а мені хотілось разом сказать Вам об усіх, к которим Ви писали, да поки скажу хоч те, що знаю. Доїхавши до Москви, письмо Ваше к Р[єпнін]ой я отправив і пішов до Бодянского, насилу достукався, да вже ж зато як сказав, що я від Вас і ще маю писульку, то із його зробилось таке, як буцім він чує об браті, або об кімнебудь, дуже близькім його щирому серцю; довго балакали про Оренбург, як жить там усім, і як жить Вам, бідковали і горювали вмісті, да після, поговоривши як родичі, розійшлись і чи зійдемось знову, – святий знає: він на прощання дав мені білетиків до Редькіна194, що вмісто Даля при Перовськом, і той, спасибі йому, привітав добрим словом і тож розпрошував, як живете Ви, да тільки мені вже кажеться, що се вже не то, що Бодянский, видно,