Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 1"

Воплотив в своей поэзии пафос и страстность революционного протеста народных масс, Шевченко неутомимо и последовательно искал новых путей и средств в борьбе за их освобождение. Осознавая и обобщая опыт крестьянских выступлений против помещиков, высоко оценивая деятельность «первых русских благовестителей свободы» – декабристов, поэт связывал свою борьбу с общероссийским освободительным движением, с его лучшими представителями – петрашевцами, революционными демократами. В творчестве Шевченко нашла своё отражение могучая сила всё нараставших крестьян ских вооружённых восстаний против помещиков и самая передовая общественная мысль современной ему России. Творчество великого поэта отражает процесс его идейного роста, происходившего на основе материализма, атеизма, революционного демократизма. В борьбе против национализма, космополитизма, либерализма, в борьбе со всем отжившим, отсталым, реакционным Шевченко был соратником и единомышленником русских революционеров-демократов. Полным поражением окончились все попытки украинских буржуазных националистов идейно повлиять на народного поэта и оторвать его от русских просветителей»189.

Тарас Григорович Шевченко і його поезія у Великій Вітчизняній війні

У 1943 році у важкі дні битв за першу столицю УРСР – робітничий український Харків як завжди пристрасно, гнівно, натхненно й поетично писав у статті під промовистим заголовком «Шевченко-воїн» письменник Ярослав Олександрович Галан:

«Десять років тому, коли з криком біснуватого дервіша вибіг на сцену історії Адольф Гітлер, світ жахнувся. В ХХ сторіччі в самому серці Європи виник режим, який здичавіння і варварство поставив на височінь ідеалу. Погаслі в мороці віків вогнища знову запалали на майданах німецьких міст. Безсмертна тінь Івана Гуса руками гітлерівських катюг вдруге вже кинута на вогнище.

Спершу вони спалили тисячі книжок – твори людського генія – і, перетворивши свою країну в царство торжествуючого хама, пішли війною на схід і захід сонця. Того самого сонця, що в ньому людство споконвіку вбачало символ волі і щастя, а вони вирішили перекреслити його чорним знаком свастики. Розперезаний прусський мугир, «куций німець узловатий» з шевченківського «Посланія» святкував своє свято на вулицях переможеного Парижа, на вкритих славою минулих тисячоріч руїнах Акрополя, а згодом його гусячий крок задудонів на спорожнілих, як під час чуми, майданах священного Києва.

Їм здавалося, що окупуванням Києва, Львова і Харкова вони покладуть важкий камінь на могилу України, що їм вдасться одним махом німецького меча зробити те, чого не змогли домогтися польські королі і російські царі. Перейменуванням України на «рейхскомісаріат» вони гадали вибити з голів українців думку про українську державність, а терором гестапо умертвити дух свободи, що ним пройняте кожне українське серце.

Для них Україна була лише географічним поняттям, а її люди – сірою безголосою масою, «іванами без роду і долі», голотами без традиції і національної гордості.

Ці ілюзії гітлерівських песиголовців не тривали довго. Вони розвіялись, як дим, уже в перші дні війни, коли німецька орда надибала запеклий збройний опір усього українського народу. Досить було кількох днів Вітчизняної війни, щоб ожили великі тіні Богдана і Богуна, Залізняка і Гонти.

У хвацькуватих прусських офіцерів, які з міною переможців фотографували в українських містах пам’ятник Шевченка, і на думці не було, що вони фотографують не бронзову постать, а вічно живий символ непоборності великого народу, його співця і натхненника, що перший навчив його любити волю і боротися за неї до загину.

Вони не змогли втоптати в болото того, хто силою свого таланту підняв і очистив з панського намулу прапор української держави і віддав його своїм онукам <…> …

У надвечір’я визволення Харкова Червоною армією навколо Тарасового пам’ятника палали і злітали в повітря кращі будинки, рука варвара в безсилій люті руйнувала найбільше місто України. Однак пам’ятника німці не насмілились повалити. Вони знали вже з гіркого досвіду, що цей акт вандалізму тільки вщерть переповнив би чашу народного гніву, а слово геніального бунтаря ще яскравішим полум’ям спалахнуло б у душах українських людей.

У цей великий час відзначаємо 129-ті роковини народження Тараса Григоровича Шевченка, відзначаємо пам’ять генія, вільна пісня якого стає на наших очах піснею всього людства. В цей Тарасів день ми святкуємо грядущий день цілковитого тріумфу ідей, відчутих великим серцем Шевченка.

Це буде день тріумфу і слави України»190.

ЯСКРАВИЙ ТВІР І. Я. ФРАНКА «ТЕМНЕ ЦАРСТВО»

«Темне царство», в якому перебував молодий Шевченко, – пробуджується

Визначаючи бажану, переломну віху, яка поділила життя й долю Тараса Григоровича Шевченка на волю й недолю, Іван Якович Франко висвітлює у своєму епохальному глибокому й яскравому творі «Темне царство» реальну й складну обстановку, в якій перебував визволений з кріпацтва молодий художник і початківець-поет.

«Аби докладно зважити, який се був перелом, – зазначав Великий Каменяр, – треба згадати, що Шевченко жив тоді в Петербурзі, обертався серед високоосвічених кружків, свобідний і люблений своїми земляками та чужими. Треба нагадати, яка то пора була в російській літературі в початку сорокових років, і які думки носилися в головах передових російських людей і висловлювалися в передовій російській печаті. Три великі російські письменники, Пушкін, Грибоєдов і Лермонтов, усі передчасно посходили вже в могилу, але твори їх, особливо ті, що могли вважатися останнім словом кожного з них («Горе от ума» Грибоєдова, «Евгений Онегин» Пушкіна, «Герой нашего времени» Лермонтова) жили серед читачів громади і робили великий вплив на думки та переконання, тим більше, що сміле, гаряче слово Бєлінського додавало їм ясності і ширини. Четвертий великий поет і геніальний письменник російський, Гоголь, саме тоді стояв у найкращім розцвіті своєї поетичної творчості, писав або задумував писати тоді свої найкращі твори – «Ревизор» і «Мёртвые души». І сам Бєлінський у невтомній роботі над розвитком своїх думок починає покидати становище естетичної критики, починає добачати ціль усієї культурної праці людськості в тім, аби ущасливити всіх людей, дати всім можність всестороннього розвитку всіх вроджених сил, а спеціально сил штуки в тім, аби показувати правдиво дійсність з її хибами та задатками ліпшої будущини, будити в людей охоту до поправи тих хиб і віру в можність поправи. До довершення того переходу в Бєлінськім, ба й до зміни поглядів усієї інтелігентної російської громади, чимало причинилися й вільнодумні та радикальні діячі-письменники Герцен і Бакунін, що за границею, в Німеччині та Франції, пильно слідили за духовним розвитком рідного краю і вдержували живі зносини з передовими людьми в Росії.

Подібний прогресивний літературний процес відбувається й у Західній Європі

Та й узагалі в цілій Західній Європі йшов тоді великий поступовий рух. Французька романтична школа від радикалізму