Читати книгу - "Спалах, Ендрю Вебстер"

Це було навіть більше, ніж розраховував Святослав.

– Нічого особливого, – злегка знизав плечима Святослав. – Просто цікавість.

Соня подала кожному чашку.

– Так ось, – раптом почав Єфим, ніби продовжуючи давно обірвану розмову, – у мене завжди був брат. Але я вам про нього зі Степаном не розповідав, бо й сам довгий час не знав, де він. Ми не підтримували зв’язок уже років тридцять. А це, на днях, у четвер, прийшло повідомлення, що він помер. Як кажемо ми, євреї, «рвонув на небо».

Він зробив паузу, пригубив чай і зітхнув.

– Йому вже було чимало літ, бо на п’ятнадцять років старший за мене. Тепер ось маю їхати ховати, бо більше нікому. Хто й звідки взяв мою адресу – навіть гадки не маю. Але приїду, на місці розберуся.

Єфим акуратно склав хустинку, яку тримав у руці, і знову сховав її в кишеню.

– Це, до речі, відповідає на ваше запитання, що я тут роблю, – завершив він.

За вікном загуділи бульдозери, розчищаючи сніг із проїжджої частини. Святослав, попиваючи гарячий чай, нарешті повністю заспокоївся. Він виконав прохання Соні й остаточно «скинув пару». Тепер його найбільше непокоїло перерване через малого Давида сновидіння.