Читати книгу - "Приречені бути чужими , Ксенія Ільїнська"

Алекс заворушився, розплющив очі й одразу зустрів її погляд. У його очах було стільки ніжності й запитання, що Злата на мить розгубилася.

— Ранок… — прошепотів він хрипким після сну голосом і обережно торкнувся її щоки.

Вона розгублено відсторонилася, сіла на край ліжка, натягуючи на себе простирадло.

— Нам не слід було цього робити? — сказала вона тихо, відводячи погляд.

Біль промайнув в очах Алекса, але він швидко приховав його. Підвівся, одягнув штани, що валялися на підлозі.

— Незнаю. Але вчора…  Я не міг тебе відштовхнути.

Злата закрила обличчя руками. Спогади про безсоромні сторіс Дена з іншою жінкою знову болюче кольнули її серце. Брехня, зрада, розчарування — усе це змішалося в один отруйний коктейль.

— Я не знаю, що робити, Алекс, — прошепотіла вона крізь сльози. — Я заплуталася.

Він підійшов до неї, сів поруч на ліжко, але не торкнувся.

— Тобі не потрібно нічого вирішувати прямо зараз. Дай собі час. Відчуй, чого ти справді хочеш.

Тиша знову запанувала в кімнаті. Кожен з них був у полоні власних думок. Злата розуміла, що вчорашній вечір змінив усе. Повернення до Дена після цього було неможливим. Брехня зруйнувала їхнє майбутнє остаточно. Але що ж тоді чекало на неї з Алексом? Чи була їхня миттєва пристрасть справжнім почуттям, чи лише відчайдушною спробою втекти від болю?

— Мені треба йти, — сказала Злата, нарешті підвівшись. Вона відчувала себе виснаженою, але водночас сповненою рішучості. Вона більше не могла жити в брехні.

Алекс мовчки спостерігав, як вона одягається. У його очах була тривога, але він не намагався її зупинити.

— Я зателефоную, — пообіцяла Злата біля дверей, і її голос знову здригнувся.

Він кивнув.

Вийшовши на вулицю, Злата глибоко вдихнула холодне ранкове повітря. Місто прокидалося, але у її власній душі ще панувала ніч. Вона знала лише одне: її старе життя закінчилося. І якою буде її нова історія, залежало лише від неї. Першим кроком було — сказати Денові правду. Всю правду.