Читати книгу - "Останній з могікан"

Розвідник оглянувся, засміявся на власний дотеп і з удаваною ведмежою незграбністю подерся на перегорожу. Але вибравшись нагору, він зараз же знаком звелів Данкенові мовчати й поспіхом спустився вниз.

— Вона тут, — прошепотів він. — Онде за тими дверима. Я б спробував яким словом утішити бідолашну, але боюся, що, побачивши таке страховище, вона ще й глузду рішиться. Хоча, як на правду, то й ви, майоре, в цім розмалюванні не вельми чарівні.

На ці слова Данкен, що був уже кинувся до дверей, прикро сахнувся назад.

— Хіба я такий уже гидкий? — аж засмучено спитав він.

— Вовка то ви не налякали б і королівського стрільця не відвернули б від пострілу, але я знав час, коли ви краще виглядали. Як на індіянку, то ваше посмужене лице зовсім не відразливе, хоч білі дівчата воліють природний колір шкіри. Ось, прошу, — розвідник показав на кришталево чисте джерело, що прискало зі скелі й нижче губилося в розколині. — Можете собі змити сагаморову оздобу, а коли повернетесь, я спробую вас розмаїти по-новому. Чаклуни так само часто міняють розмалювання, як міські джиґуни вбрання.

Розважливому лісовикові не треба було шукати дальших аргументів. Ще й не скінчив він, як Данкен уже припав до води. В одну мить усі відстрашливі чи бридкі риси з обличчя зникли, і юнак знову став чистий лицем, як природа його обдарувала. Так підготувавшись до зустрічі з коханою, він похапцем попрощався з товаришем і зник за дверима. А розвідник зичливо подивився на нього, кивнув услід головою й пробурмотів побажання щастя. По цьому він заходився спокійнісінько нишпорити по коморі — бо печера, крім усього іншого, правила гуронам і за схованку ловецького здобутку.

Дорогу Данкенові вказувало тільки слабке мерехтливе світло, та закоханому його вистачало на цілу Полярну зірку. Прямуючи на цей вогник, добувся він до неба своїх надій, а власне — до другого закапелка печери, пригаченого для такої важливої бранки, як дочка коменданта форту Вільям-Генрі. У цьому приміщенні валялося повно різного знадібку, награбованого в нещасному форті. І посеред того всього навалу знайшов він ту, кого шукав, — бліду, стривожену, налякану, але все так само любу. Девід попередив її про ці відвідини.

— Данкен! — скрикнула вона й задрижала на звук власного голосу.

— Еліс! — відказав він, перестрибуючи через валізи, скриньки, зброю, меблі, аж поки станув обік неї.

— Я знала, що ви ніколи мене не покинете, — мовила вона, підводячи до нього очі, і рум'янець на мить заграв їй на засмученому обличчі. — Але ви самі! Я вдячна вам, що мене не забуто, але краще б, якби ви не зовсім самі були.

Помітивши, що вона дрижить і ледве на ногах тримається, Данкен лагідно посадовив її і розповів про всі ті пригоди, які читач уже знає. Еліс слухала, затамувавши дух. І хоч Данкен, шкодуючи її почуття, лише між іншим згадав про горе бідолашного батька, дівчина розплакалась так гірко, як, здавалося, ніколи ще в житті не плакала. Одначе ніжні слова юнакові потрапили її швидко заспокоїти, і далі вже вона слухала його розповідь стриманіш та уважно.

— Отже бачте, Еліс, — закінчив він, — вам треба напружити всі сили. З допомогою нашого неоціненного досвідченого друга, розвідника, ми можемо вирватись від цього дикого народу, тільки вам доведеться виявити всю свою мужність. Пам'ятайте, що наша втеча поверне вас у батькові обійми і що його щастя, як і ваше також, залежить від цих ваших зусиль.

— Чи ж можу я заради батька цього не зробити?

— І заради мене теж, — доповнив її слова юнак, ніжно стискуючи дівчині долоню обома руками.

Невинний і здивований погляд у відповідь вмусив Данкена висловитись ясніше.

— Тут не пора й не місце барити вас егоїстичними бажаннями, — мовив він. — Але чиє серце, так переповнене, як моє, не хотіло б поділитись бодай частиною свого тягаря? Кажуть, ніщо так людей не зближує, як спільна недоля. Те, що ми з вашим батьком перетерпіли задля вас, з'ясувало майже все поміж нами.

— А люба Кора, Данкене? Певно, її ж не забули?

— Не забули! Авжеж-бо ні. Ще й як за неї переживали! Шановний ваш батько любить обох вас однаково, от хіба я… Ви пробачте, Еліс, але мені здається, що її достойності трохи…

— Тоді ви не знаєте, чого моя сестра варта! — перебила його Еліс, висмикуючи руку. — Про вас вона завжди каже як про найдорожчого друга.

— Я дуже радий бути їй близьким другом, — поспішив одказати Данкен. — Хай навіть тісніша буде наша дружба. Але щодо вас, Еліс, то з ласки вашого батька я хотів би мати надію на ближчий і більш інтимний зв'язок.

Еліс затремтіла раптово й на хвильку одвела погляд убік, засоромившись; проте скоро опанувала себе, принаймні зовні.

— Гейворде, — сказала вона, дивлячись юнакові в лице з дитинною довірою й невинністю, — не вимагайте від мене нічого, перше ніж я попрошу благословення в батька!

«Більш я й не повинен казати, а от менше — я не міг», — подумки почав уже юнак, коли це хтось легенько ляснув його по плечі. Скочивши на ноги, він обернувся і просто перед себе побачив темну постать і злостивий вид Магуа. Глибокий горловий сміх дикуна прозвучав Данкенові в цю мить, наче пекельний дияволів регіт. В раптовому пориві він мало не кинувся на гурона — хай би доля їхня вирішилась у смертельному двобої! Але не мав він ніякої зброї, не певен був, чи Магуа сам один, та ще ж на ньому лежала й відповідальність за безпеку дівчини, дорожчої йому тепер над усе в світі, — отож він і зрікся розпачливого наміру.

— Чого ти хочеш? — запитала Еліс, покірно складаючи руки на грудях і страх за долю Гейворда силкуючись приховати під маскою холодної байдужості, звичайної для неї, коли вона розмовляла із своїм викрадачем.

Обличчя врадуваного індіянина знов посуворішало, хоч усе-таки він обачливо відступив перед загрозливим поглядом білого. Гостро подивившись на обидвох своїх бранців, Магуа станув убік і привалив колодою двері, але не ті, що ними ввійшов Данкен. Аж тепер Гейворд зрозумів, яким це чином застукано їх зненацька. Подумавши, що вже настав кінець, він притис Еліс до грудей, готовий і на смерть у такому товаристві. Одначе Магуа щось зовсім і не квапився натішитись помстою. Найперше він хотів унеможливити втечу новому бранцеві: індіянин навіть не глянув удруге на непорушні постаті серед печери, поки не позбавив остаточно їх надії втекти через той вихід, яким він сам скористався. Міцно притиснувши до себе тендітну дівчину, Гейворд пильно