Читати книгу - "Аку-аку"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Аку-аку" автора Тур Хейєрдал. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 103
Перейти на сторінку:
їх водою І натирає банановим листям, щоб фігурки скидалися на старовинні.

Ні Ед, ні Гонзало самі не питали про камені в бургомістра, тому ще більше здивувались цьому щирому признанню і відразу розповіли про це мені. В той час бургомістр лежав безпомічний в ліжку з високою температурою і не міг ні робити фігурок, ні носити їх з печери. Але Гонзало насторожився і намагався дізнатись про все в остров'ян. Він працював з Біллом у Вінапу і мешкав у селищі.

Саме в цей час одужала красуня-жінка Естевана… Вона вилікувала свою хворобу і тепер щоночі разом в Естеваном ходила до печери, забирала камені і запирала їх на замок у повітці. Я відмовився від спроб потрапити до її родинної печери, тої самої, про яку найперше дізнався.

Я розповів Гонзало, що чекаю цілий віз скульптур з печери жінки Естевана. Якось увечері він, прогулюючись поблизу дому Естевана, помітив на сусідньому подвір'ї купу необроблених кусків лави. В ньому з новою силою виникла підозра. Гонзало поклав собі за мету кувати залізо, поки воно гаряче.

Того ж дня в селищі сталось нещастя. Одна жінка розтоплювала біля хати у великому казані сало, а круг цеї бігав і грався її хлопчик. Раптом він спіткнувся й упав просто головою в казан. Мати принесла його до лікарні, і тепер він лежав весь забинтований.

Наступного дня до мене прийшов Енліке з дуже похмурим обличчям, той самий, який потім ходив з нами до печери Атана. Кілька днів тому він сам приніс мені невеликий мішок із скульптурами. Я знав, що Енліке — дядько дитини, яка попеклася, а похмурий вигляд свідчив про те, що він мав намір звинуватити мене за нещастя: адже я упросив його піти до печери. Справа повертала на зле. На острові майже усі так чи інакше були ріднею і будь-яке нещастя тепер можуть вважати за кару тим, хто ходив до печер.

Енліке попросив мене піти з ним за аху, на якій, стояла піднята статуя.

— Сталось нещастя, — почав він стиха, — в селищі зчинять галас. Естеван і його дружина сидять дома і плачуть. Сеньйор Гонзало заявив, що вони самі робили скульптури й обдурювали сеньйора Кон-Тікі.

— Дурниці, — сказав я. — Хіба варто через це плавати? Їдь і скажи Естевану та його дружині, що все в порядку. Я не серджуся.

— Ні, не в порядку, — заперечив Енліке заклопотано. — Скоро збунтується все селище. Якщо камені виявляться новими, то люди сердитимуться на Естевана і його жінку, що вони хотіли обдурити сеньйора Кон-Тікі. А коли камені виявляться старими, всі ще більше лютуватимуть, що вони розголосили таємницю своєї печери. Тепер всі на них гніватимуться.

Енліке не згадав про нещастя з дитиною. Очевидно, він вважав це бідою брата, а не своєю. А брат не приносив мені каменів, хоч згодом я дізнався, що в нього також є печера.

Того вечора я обробляв проби квіткового пилу, взяті в болоті кратера, і навіть не виходив з намету, але наступного вечора капітан одвіз мене до селища, і я зайшов до хати Естевана. Господар сидів на ослоні, а його жінка лежала на ліжку, обоє з почервонілими від сліз очима. Ми щиро привітались, але Естеван знову заплакав. Він пояснив, що вже два дні вони не можуть ні їсти, ні спати, лише плачуть і плачуть. Адже Гонзало заявив, що Естеван робить фальшиві камені, щоб обдурити сеньйора Кон-Тікі. Він побачив купу лавових уламків на сусідньому подвір'ї і вирішив, що Естеван збирає матеріал для своїх фігурок. Того, що сусід щось собі добудовує з того каміння, Гонзало не помітив.

Я намагався, як тільки міг, заспокоїти їх. Ми мали з собою кілька речей, які подарували їм, і, прощаючись з нами, вони пообіцяли поїсти, лягти в ліжко і більше ні про що не думати.

Спустившись трохи тою самою вулицею, ми постукали в двері до бургомістра. Ми застали його в ліжку дуже пригніченого. До бургомістра щойно приходила йога грізна тітка Таху-таху і, не знаходячи собі місця від злості, розповіла, що чула в селищі, ніби він обдурює, мене. Бургомістр, мовила вона, хороший і сеньйор Кон-Тікі теж хороший, тому не слід його обдурювати. Він не міг розповісти тітці, що давав мені старі камені, бо ще не дістав від неї дозволу виносити щось з древньої печери Оророїни. Тому бургомістр сказав, що він зараз хворий і що пояснить їй усе, коли видужає.

— Молоді люди сердяться недовго, — сказав бургомістр. — А такі старі можуть по три дні й словом не озватися.

Він давав тітці сувій матерії і пачку сигарет як дружній подарунок од мене, але вона кинула їх на долівку, заявивши, що не візьме жодної речі, одержаної» обманом. І тільки коли він сказав, що це не його речі, а подарунки, передані мною спеціально для неї, вона підняла їх і вискочила за двері.

Ми намагалися заспокоїти хворого бургомістра, але виявилося, що це не так легко зробити. Тітка належала до старшого покоління його родини, і це давало їй особливі права, та й, крім того, треба зважати на її мудрість. Таху-таху небезпечна жінка. Коли вона розгнівається, то може вбити людину, варто їй тільки закопати в землю курячу голову.

Чутки про Естевана й бургомістра сколихнули все селище. Дехто приходив і божився, що на острові немає потаємних печер: хіба можна вірити всяким небилицям? Навіть якщо й були якісь печери, то входи до них давно забуто. Коли хтось і приносив мені скульптури, то він робив їх сам: на острові таких фігур немає.

Дехто заперечував існування печер так щиро, що, безумовно, сам вірив у те, що казав. Але були» й такі, — що справляли на нас інше враження: намагаючись переконати нас, що печер не існує, вони нервували і були дуже налякані. Особливо відрізнялись серед них кілька старих остров'ян. Вони будь-що хотіли переконати нас, що на острові тепер немає нічого, крім овець і великих статуй.

Протягом багатьох днів усі, хто мав хоч який-небудь зв'язок з остров'янами, обережно намагалися вияснити, де ж все-таки правда, але їм кожен говорив по-різному.

Якось Ед, спустившись до нас із Оронго, заявив, що, на його думку, потаємні печери все ж таки існують, треба лиш остерігатись фальшивих підробок. У своїх робітників він зумів вияснити, що речі з печер час від часу виносять сушити. Деякі з них загорнуті в очерет тотора.

Білл теж був спантеличений чутками, якими жило селище. Щоб краще познайомитись з життям місцевих жителів, він переїхав жити від

1 ... 74 75 76 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аку-аку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аку-аку"