Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Нестяма 📚 - Українською

Читати книгу - "Нестяма"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нестяма" автора Богдан Жолдак. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 92
Перейти на сторінку:
Басейну? Це ... правда, Володю? В Києві. В — столиці? — засумнівався Толя, наче Київ не був столицею.

— Правда. Соня дуже любить дітей, — захистив Київ Володя.

— А чий це портрет? На стіні? — спитала дівчина до стіни.

— Гоголя, — не витримала нарешті Ніна.

Христина Свиридівна хоче сказати правду, зиркнувши на портрета Сенкевича, проте подивившись на Ніну, не наважується.

— Я люблю Гоголя. У нас, у Херсоні всі його люблять там.

— Правда? — наче про газету «Аргументи і факти», запитав Володя.

— Так. Бо він дузе добре написав про Херсон він.

Чутно, як крапотить вода. Бо коли був Гоголь, Херсона

ще не було.

— «Рєдкая птица долетит до срєдіни Днєпра...» — цитує Соня. — Це в Херсоні — такий сирокий Дніпро сильно.

Анатолій рвучко відчиняє холодильника, виймає пляшку холодного пива, рвучко випиває.

— Молодці мінчани, — похвалила Соня.

— Що?.. — в напівпиві видихнув Толя.

— Вони такі холодильники роблять!

— Ви були в Мінську? — поцікавилась Христина Свири-дівна.

— Ні! Ми були на зборах в Дніпропетровську.

Анатолій (одсьорбнувши пива):

— Ну...і як?

— Там тез Дніпро дузе сирокий. Цього ви всі на мене так дивитеся всі? Гоголь не міг таке про Київ писати. Тут, у Києві, і горобець Дніпро перелетить оце. А от в Херсоні не перелетить. Мій тато — випробовує вертольоти.

Знову пауза. Влучна така.

Тепер уже ніхто не наважується її порушити. Хіба що у проріз дверної щілини впадає газета «Культура і життя». Потім — «Вечірній Київ», хоча був ранок. Потім — журнал «Науковий вісник». Потім випадає Толя, зачепивши гучномовець. Той бадьорим напівсловом додав:

— ...Минув який тиждень, коли...

Чутно, як у ванні хлюпотиться Соня, а Володя стереже двері, тримаючи рушник. З люлькою в зубах коридором іде Анатолій. Так, наче тримає в зубах Володю.

— Ну, — як вона тобі? — киває той на ванну.

— Гм.

Крізь люльку відповідає Толя.

— Ну?

— Та нічого, — пусткає дим той.

— Клас?

— Ну ... може.

— Правда — клас? — наполягає Вова.

— Я в жінках не дуже... — наполягає Толя.

— Ми — одружуємося.

Анатолій ловить люльку. Потім не може нею влучити до рота.

— Слухай, може, це й не моя справа, але я ...

— Вона — КаМееС.

— Хто?

— КаМееС.

— Я не знаю, пробач, не розумію цього слова, — намагається виправитися або заховатися за димом Толя.

— Кандидат в майстри спорту, це — КаМееС.

— Ну то й що з того? — димиться вже й він сам.

— А тепер вона покинула великий спорт, — киває на ванну Вова.

— Ну-у?

— Шукає себе. Місце в житті вона.

Анатолій на це гірко кривиться.

— Не в моїх правилах давати поради, однак...

— Вона була чемпіонкою Херсона серед юніорів.

— Серед юніорок. З якого виду спору?

— З водного. З цього... як його... — шукає Володя.

— Стрибків? — підтримує Толя.

— Фігурного, чи що, плавання, — вивершує Вова.

— Я не люблю влазити в чуже життя... Але скажи: як ви житимете? — тицяє в нього димом Толя.

— Вона вступить в інститут, — одбиває Володимир.

— У який саме? — булькає люлькою опонент.

— Або в університет.

— Або?..

— Ти покинь цей свій тон, нарешті... Ти ж прекрасно знаєш, що спортсмени зараз скрізь потрібні, що їх беруть... у різні вузи.

Анатолій повільно запитує у своєї люльки:

— А як же Ніна?

— Старий, не треба про це.

— Юра? Як?

— Я ж тебе просив...

Але, певно, недостатньо.

— Ти ж знаєш, я ніколи не дозволяв собі лізти в чуже життя...

— Не треба.

— ... але змушений сказати тобі, — налягає на дим Толя.

1 ... 74 75 76 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нестяма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нестяма"