Читати книгу - "Спомини"

Друге: він був головою якоїсь кооперативи священиків і світських, допровадив її до ліквідації та сам розповідав про спори з панею Іриною Павликовською[386].

Третє було з “Біблосом”. Він захоплювався, плакав, але довів його до банкротства, так що митрополит Андрей мусів його усунути і установити Надзірну Раду, до якої покликано і мене. І завдяки їй, а передусім директорові “Маслосоюзу” інженеру Андрію Палієві[387], зрівноважено бюджет і врятовано установу. А зробив це Митрополит, примушений конечністю, бо о. Костельник боронив всюди Митрополита, і він не хотів йому робити прикрости.

Четверте: як редактор “Ниви” допровадив до того, що Митрополит мусів йому її відібрати, а так само і професуру в академії. Я ставився до нього як можливо найлагідніше, хіба коли вже ходило не про амбіцію його, але про становище Церкви. А вже найгірше закінчив він, давши себе взяти, як манекін, в руки большевикам і зруйнувати нашу Церкву.

Я печатав спочатку “Богословію” в Жовкві, в отців-василіян, але пізніше, задля рахункових непорозумінь, я мусів перенести друк до Львова. З отцями-василіянами я був в добрих умовинах і запрошував всіх до співробітництва. Бачачи, що “Богословія” добре розвивається, о. Скрутень, як казано, почав приготовляти свої “Записки”[388], щоби отці-василіяни відділилися від спільної праці. Вступне слово в “Записках” писане на основі редакційної статті “Богословії”. Після того о. Філяс[389] напав на мене в “Новій Зорі”, яка була основана о. Галущинським проти митрополита Андрея[390], з приводу мого виступу на з’їзді у Велеграді. Відповідаючи, я виложив арґументами і цитатами неслушність