Читати книгу - "Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв"

— У вас чудова хазяйка, — сказав Престо.

— Так. Я вже казав вам, що вона у мене молодець, — відповів Баррі, видимо гордий своєю племінницею. — І яка здібна! З неї були б люди… — Баррі нахмурився.

Престо зрозумів сторожа і, щоб утішити його, сказав:

— Ну, час іще є, вона ж майже дівчинка.

— Не так уже й молода, як здається. Їй незабаром вісімнадцять. А мені не пощастило дати їй навіть закінченої середньої освіти…

І вони замовкли, поринувши кожен у свої думи.

Так Престо поселився з будинку Джона Баррі.

Щоранку Тоніо читав і багато думав. Він читав книги з історії американського кіно, думав про обличчя і маски знаменитих артистів, які шукали свого шляху, свого нового оригінального обличчя. А вечорами розмовляв з ученим сторожем та його племінницею.

Еллен спочатку соромилась. Але Престо привіз із собою багато книжкових новинок. Еллен дуже зацікавилася ними. Через декілька днів вона вже сперечалася з Престо про прочитані романи, дивуючи його влучністю й оригінальністю своїх зауважень. Виявилося, що Еллен добре знає європейських класиків і американську літературу. Одного разу вона прочитала йому монолог Дездемони, а потім зобразила сцену божевілля Офелії. Престо був дуже вражений. У Еллен, безумовно, був драматичний талант. Що якби зробити з неї кіноартистку, партнерку у високих трагедіях?

А на другий ранок Офелія перетворювалась у прибиральницю, посудницю, куховарку.

Як тільки Престо вставав, Еллен приходила з відрами, ганчірками і швабрами, виганяла його та Піпа в сад і починала прибирати в кімнаті.

Лежачи на пагорбі під сосною, Престо крадькома стежив за нею. Це, звичайно, було негарно. Але він виправдував себе тим, що спостереження за оточуючими людьми — його професійний обов’язок: усі спостереження можуть пригодитися для роботи.

Еллен збирала складки короткої смугастої спідниці, затискувала між коліньми і, нахилившись, починала мити підлогу. Обмітаючи павутину і пил зі стелі, вона вся витягувалася вгору, трохи відхиляючись назад. її пози щохвилини змінювалися. Престо дивився на Еллен і думав: «От якби її побачив Гофман! Він був би в захопленні від цього повороту. Я ніколи не підозрівав, що в простих, природних трудових рухах може бути стільки грації і краси. Дивно! До яких хитрощів, штучних поз, поворотів, ракурсів доводиться вдаватися нашим знаменитим артисткам, кінозіркам, щоб вигідно показати свою фігуру, красу ліній талії, стегон, спини, гарну ніжку, щоб приховати природні вади! Все це неминуче зв’язує свободу їх рухів, робить з них красивих автоматів, манекенів. Скільки режисерської роботи потрібно для того, щоб їх рухи стали природними і простими!»

Престо згадав, як один режисер примушував артистку проробляти простий рух ногою десятки разів, витратив кілька сот метрів плівки, поки добився того, чого хотів. А у Еллен «усе йде, жоден жест не пропав би дарма».

«Ні, з неї не слід робити Офелій і Дездемон. її довелось би муштрувати, примушувати думати про свої рухи, прищеплювати їй незвичні жести, і з Еллен трапилося б те, що з стоногою в казці Уайльда, яка вільно бігала, доки її не попросили пояснити, як саме вона пересуває ноги — яку ставить раніше, яку пізніше. Стонога задумалась і… не могла зробити й кроку. Еллен повинна лишитися собою. Отже, потрібні будуть і інші сценарії…»

Роздуми Престо були перервані Еллен. Вона виглянула з вікна і крикнула голосніше, ніж того вимагала відстань:

— Містер Сміт! Сьогодні увечері в кіно, що біля готелю Россетті, йде картина з участю Тоніо Престо.

— Підете? — запитав Престо.

— Неодмінно! — відповіла дівчина. — Останнім часом рідко ставлять його картини. Кажуть, він кудись зник чи з ним трапилося щось негарне. Це було б жахливо!

— Ви любите Тоніо Престо?

— Хто ж його не любить? — відповіла Еллен.

Престо було приємно це чути, але те, що сказала дівчина потім, трохи засмутило його.

— Кожен любить посміятись, а він такий смішний. Я прямо-таки обожую його.

— І одружилися б з ним, якби він запропонував вам руку?

Еллен здивувалася цьому питанню.

— З ним? Одружитися? — гидливо і навіть трохи обурюючись, що їй задали таке питання, вигукнула дівчина. — Ніколи!

— Чому? — спитав Тоніо, догадуючись про відповідь. Але виявилося, що Еллен думала не тільки про потворність Тоніо, але й про інше, і цього він не чекав.

— Мені здається, це має бути зрозуміло. Яка мати захотіла б, щоб у неї були діти-потвори?

Не сама бридкість і потворність відштовхувала Еллен, і не про себе вона думала, а про дітей! «Як же це не схоже на доводи і міркування Гедди Люкс! Оце здорове поняття про одруження», подумав Престо і сказав, немов би між іншим:

— Але ж, кажуть, він страшенно багатий.

— Ніяке багатство не розвіє горя матері, у якої нещасні діти! — відповіла Еллен. — Забалакалась я з вами, а ще не кінчила прибирати.

— Міс Еллен, а мені можна піти з вами в кіно?

— Можна! — милостиво відповіла Еллен уже з глибини кімнати.

В кіно йшла картина «Престо-ковбой» — одна з його ранніх самостійних робіт.

Сидячи рядом з Еллен у темному залі і дивлячись на екран, Тоніо згадував час, коли знімався цей фільм. Ім’я Престо вже гриміло. Власники кінопідприємств старалися переманити його, журналісти стежили за кожним його кроком.