Читати книгу - "Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв"

— Містер Баррі! — не витримав Престо. — Ви так багато знаєте, а не зайняли місця принаймні гіда?

— Саме тому, що я багато знаю, — з сумною посмішкою відповів Баррі. — Та сторожем і спокійніше. Треба дякувати долі і за це.

— Але ж ви освічена людина! — гарячився Престо.

— Це я перед вами, сторонньою людиною, так розбалакався. — І, помовчавши, Баррі запитав: — Ви не з Гарднерівського газетного тресту?

— Ні, ні! Можете бути зі мною цілком відверті! — поспішив заспокоїти Престо.

— Так, я маю вищу освіту, — сказав Баррі. — Біолог. Був учителем, але вигнали за вільнодумство…

Престо згадав портрети Дарвіна та Геккеля і догадався, в чому полягало вільнодумство розумного, високоосвіченого вчителя.

Ще одна галузь життя, яку не допускали в кіностудію Пітча! Сценаристи якщо й чули про такі життєві драми та конфлікти, то не цікавилися ними хоча б тому, що хазяї кінопідприємств боялися цих тем, як вогню.

«А тимчасом хіба це не сюжет? Узяти хоча б «мавпячий процес!» подумав Престо.

— Адміністрація парку навіть не підозріває, що я маю диплом Гарвард-коледжу, — розповідав Баррі.

— Гарвард-коледж! Знаю, аякже. Найстаріший університет у Штатах, — сказав Престо. — Але вам, я думаю, нелегко живеться, і ви не сам?

— Що ж робити? Еллен — сирота. Дочка моєї покійної сестри. У містах їй не знайти роботи. Пробувала, але безуспішно. Вона веде у мене домашнє господарство. Якщо трапляється, на стороні працює. їй обіцяють місце посудниці в готелі. Вона у мене молодець! — сказав Баррі з любов’ю і, глянувши на стінний годинник, додав уже трохи занепокоєно: — Щось вона запізнилась, уже зовсім стемніло.

В цю мить за вікном весело загавкав собака і почувся дитячий, як здалося Престо, голосок:

— Тихше, Піп! Божевільний!

— От і вони! — радісно вигукнув Баррі.

За хвилину в широко відчинені двері вбіг собака, запряжений у маленьку колясочку, і зупинився проти хазяїна, весело гавкаючи і помахуючи хвостом. Услід за собакою ввійшла молода дівчина. Каштанове, коротко підстрижене волосся робило її схожою на хлопця. Звиклим поглядом артиста Престо окинув її фігуру. Середній зріст, бездоганна будова, міцне, рухливе тіло. На дівчині була проста біла блузка з низьким вирізом коміра і короткими рукавами, картата коротка спідниця. Голі загорілі ноги, взуті в сандалі. Майже бронзовий загар жительки півдня. її обличчя не можна було назвати дуже красивим: трошечки кирпатий ніс, повні губи, складені якось по-дитячому, швидкий і розумний погляд карих очей; але в цьому обличчі була та миловидність, яка приваблює більше, ніж краса. В кожному її русі відчувався надмір сил і життя. Увійшла вона, задихавшись од швидкої ходьби, і вигукнула, звертаючись до собаки:

— Бешкетник! Мало не перекинув візка… Купила муки, цукру… — Тут вона побачила Престо і, зовсім не соромлячись, сказала: — Здрастуйте, містер. Доброго вечора! — неначе була з ним давно знайома.

Престо усміхаючись привітався з нею.

Ця несподівана поява запряженого у візок собаки в супроводі дівчини нагадала Престо циркову сцену його юних років. Тоніо раптом стало радісно і весело.

А дівчина гримнула на Піпа:

— Стій спокійно! Зараз розпряжу! — і почала виймати з візка кульки й пакунки.

— Та ти познайомся з гостем як слід! — сказав Баррі, привітно дивлячись на дівчину.

— Ой, і правда. Все поспішаєш. Пробачте! — вигукнула вона, трохи зніяковівши: — Я тільки звільню Піпа від його збруї. А то він знову наробить лиха.

Дівчина швидко зняла нашийник-хомут. Піп труснув головою, захлопав ушима і, махаючи хвостом, ліг біля дверей.

— Це наш пожилець. Містер Адам Сміт, — відрекомендував Баррі. — Моя племінниця, Еллен Кей.

— Я вже догадався, — сказав Престо, потискуючи маленьку руку. При цьому він відчув, що долоні Еллен були жорсткі.

«Бідоласі доводиться немало займатися грубою роботою», співчутливо подумав Престо.

І немовби на підтвердження цього, Баррі сказав дівчині:

— Прибери продукти, Еллен, і швиденько вимий підлогу у вітальні, застели постіль, постав умивальник.

— Не турбуйтесь, будь ласка! — вигукнув Престо. — Ви дайте тільки білизну, я сам застелю постіль, а все інше можна зробити завтра. Вже пізно, і міс Кей, мабуть, стомилася.

— Стомилася? — здивовано і навіть ображено повторила дівчина. І почала так швидко перекладати продукти з візка у шафу, що у Престо аж в очах замиготіло.

«Ну й енергії в цієї дівчини!», подумав він мимоволі, стежачи за її рухами. Трохи швидкий темп для кінозйомки, але скільки невимушеної грації в цих простих рухах! Те, що кіноартистам дістається з великими труднощами, після нескінченного режисерського муштрування і сотень метрів зіпсованої плівки, у неї виходить природно, і вона навіть не підозріває про це, думаючи про красу своїх рухів не більше, ніж грайливе котеня.

Не минуло й трьох хвилин, як продукти і візок були прибрані.

— І ще ось що! — сказала дівчина, немовби продовжуючи якусь суперечку. — Називайте мене просто Еллен. Я ще не доросла до міс Кей!

Дівчина майже сердито глянула на нього і вийшла у вітальню. А через хвилину вона вже господарювала там, переставляючи меблі і наспівуючи пісню.