Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

Крішна — земне втілення Вішну, захисника світу, Всевишнього, а його дружина Рукміні — втілення Лакшмі, дружини Вішну. Лакшмі — богиня щастя, багатства й сімейної злагоди, ім'я її та функції тотожні латиській та литовській Лайме, теж богині, ім'я якої і сьогодні популярне в прибалтійських народів — його має, наприклад, відома співачка Лайма Вайкуле. На слов'янському грунті, судячи з усього, індійській Лакшмі й прибалтійській Лайме відповідає Лада, дружина бога Ладо, тотожного індійському Вішну. Польський історик Стрийковський свідчить, що свято богові Ладо відзначалося з 25 травня до 25 червня, тобто воно було тотожне святові Йвана Купали.

У латишів і литовців Лайме — богиня щастя й долі, вона допомагає дівчатам вибрати нареченого, веде молодих до вінця, а в латиських народних піснях пов'язується з Сонцем. Нагадаємо принагідно, що досліджував ці пісні Кріш'ян <207> Барон, ім'я якого і є дещо видозміненим варіантом імені Крішна. У наших весільних піснях слово ладо вживається щодо молодого чи молодої, а у веснянках — як приспів. Густинський літопис (XVII ст.) пише, що Ладо — бог одруження і всілякого благополуччя, що йому приносять пожертву ті, хто прагне одруження і щасливого подружнього життя. Чеська пам'ятка, датована 1202 роком, ототожнює Ладу з Венерою (ДВ, 110–111). А Вішну й Лакшмі — батьки бога кохання Ками (Камадеви), озброєного луком із тятивою з бджіл і квітковими стрілами, якими він вражає серця і зароджує в них кохання.

За легендами, прекрасна Лакшмі, як і Афродіта, постала з піни морської, коли на початку світу боги сколочували первісний океан. Інші легенди називають Лакшмі донькою легендарного мудреця-брахмана Бгрігу, який доводився прадідом Яду й Турвашу по матері. Як утіленням Вішну є Крішна й Рама, так утіленням Лакшмі є Сіта, дружина Рами, героя «Рамаяни», й Рукміні (пор. литовське прізвище Рукмане), дружина Крішни й донька царя Бгішмаки (ім'я тотожне українському прізвищу Бушмака). У війні, описаній в «Махабгараті», яку індійська традиція відносить до 3138 року до н.е., Крішна виступає на боці пандавів. Тоді як його плем'я, ядави, тотожні літописним ятвягам, і старший брат Баладева виступали на боці кауравів, двоюрідних братів пандавів. А військо кауравів очолював могутній воїн Бгішма, ім'я якого знову-таки перегукується з українським прізвищем Бушма. Обидва імені, Бушма й Бушмака, означають «Грізний» і сходять до санскритської дієслівної основи бгая- «боятися», «відчувати острах» (СРС, 475). Тобто ці імена мають типове для воїна значення — «той, хто наганяє на ворогів страху», «той, кого бояться вороги».

Лакшмі має ще одне ім'я — Падма, яке означає «Лотос», а лотос — найраніша й найпоширеніша емблема Сонця, символ незаплямованої чистоти й духовної досконалості, довершеності творіння. Вішну в одній із своїх чотирьох рук тримає лотос (в інших трьох — булаву-данду, диск-чакру та мушлю). Лакшмі, дружина Вішну, під час творення світу плавала на пелюстках розквітлого лотоса. На лотосі, який виростає з пупка Вішну, спочиває творець світу Брахма, а Вішну й Брахма разом із Шівою складають індійську трійцю, так звану трімурті, й уособлюють тризуб. Із лотосом на індійському грунті пов'язана величезна кількість божественних і міфічних персонажів, царів і мудреців, рослин, сузір'їв та важливих термінів. Боги й царі сидять на лотосових тронах, лотос — один із провідних образів в образотворчому мистецтві, архітектурі, іконографії, поезії. Епітети зі значенням «Лотосоокий» найчастіше вживаються саме щодо Вішну та двох його найпопулярніших аватар-перевтілень — Рами й Крішни, а «Лотосоока» — щодо їхніх дружин. Червоний лотос — символ сучасної Індії.

Неабияку роль в уявленнях давніх індійців відіграє синій або блакитний лотос. В епосі, наприклад, часте порівняння очей Крішни <208> саме з синім лотосом, а такі лотоси, як стверджують ботаніки, росли колись в Україні, зокрема, й на Дніпрі. Вкрай цікаве й те, що в епосі очі Крішни порівнюються навіть із квітками льону, а льон, як відомо, в Індії не росте, зате на історичній Волині він — споконвічний.

На означення синього або блакитного лотоса санскрит знає близько десятка слів — утпала, індівара, пушкара, раджіва, канвала тощо (ESD, 269). Деякі з цих слів сьогодні — популярні чоловічі й жіночі імена. Ім'я Раджів, наприклад, мав син Індіри Ганді, свого часу, як і його мати, прем'єр-міністр Індії. Саме ім'я Індіра — одне з імен Лакшмі, і недарма українська композиторка Леся Дичко свою ораторію, присвячену Індірі Ганді, назвала «Індія-Лакшмі». Слово індіралай, також вживане на означення синього лотоса, дослівно означає «Оселя Індіри», тобто Лакшмі. Принагідно зазначимо, що Індіра Ганді — почесний доктор Київського університету імені Тараса Шевченка і їй, під час перебування в Києві, незабутній Олесь Гончар вручив томик поезій Рабіндраната Тагора українською мовою, що їх переклав відомий український дипломат, чудовий знавець бенгальської мови й творчості Великого Бенгальця Віктор Батюк, котрий не так давно передчасно пішов з життя. До слова сказати, у самого Рабіндраната Тагора очі теж були сині.

У назві на означення синього лотоса — раджів — наявний компонент радж- «цар», «раджа». У зв'язку з чим привертає увагу цікава й значуща подробиця: на волинському Світязі водяну лілію, цей український лотос, називають цар-зіллям. Що підтверджує високий статус цієї чарівної квітки в уявленнях українців.

Таким чином, зовсім не випадково виявляється стільки спільного між «Лісовою піснею» і «Рігведою». Як не випадковим виявляється й інтерес Лесі Українки до самої «Рігведи», цієї найдавнішої писемної пам'ятки стародавніх індійців, яка по праву вважається найпершою пам'яткою і всіх індоєвропейських народів. <209>

Давньоіндійська епічна поема «Рамаяна» цікава для українця не тільки як високохудожній витвір індійського генія, але і як цінна історична пам'ятка, ті чи інші реалії якої мають аналогії в українському фольклорі, звичаях, обрядах та уявленнях. А в самій Індії «Рамаяна» — настільна книга, на ній виховувалося і